Українська > Актуальне > Публікація

Ян Гус і реформа

Дата публікації:   2013-05-21
Автор:   ВВП

 

Ян Гус і реформа

 

 

Чехія знаходиться в серці Європи і пов’язана з її історією, на яку в минулому також активно впливала.  До культурної Європи нас привели, насамперед, св. Кирило і Методій, які переклали на старослов'янську мову Святе Письмо, Божественну Літургію і принесли збірник законів для правителів – Закон судних людей, який був побудований на християнських принципах, що застосовувались у Візантійській імперії. Першими із слов'янських народів ми прийняли радісну звістку про наше спасіння у Христі, Який помер за нас на хресті і як Бог воскрес із мертвих. Він є єдиною дорогою до спасіння. У Ньому єдиному маємо прощення наших гріхів через віру в Христа.

 

Св. Кирило і Методій принесли чеському і словацькому народу на Велику Моравію не тільки Євангеліє, але  й створили письмо. Після смерті св. Методія ця місія була знищена політичними інтригами, з якими були пов'язані і церковні прелати. Як навколо гарячої каші, ходить Католицька Церква навколо питання Яна Гуса. У 1415 році він був спалений на багатті в Костниці начебто за єресі. Але за що його насправді спалили? За те, що критикував зловживання в Церкві, які згіршували і нищили прості душі.

 

Знаємо, що найбільшими ворогами Христа були фарисеї і каста первосвящеників. Вони  засудили і розіп'яли Христа.

Магістр Ян мав своїх попередників. Одним з них був передусім Ян Міліч з Кромеріжа.  Моральне життя священика Яна Гуса було прикладом. Церковна ієрархія зловжила імператора Сигізмунда, який дозволив спалити Яна Гуса. Ситуація в Церкві була така, що було три папи. Один на другого проголосив церковні прокляття. Гуса звинуватили в твердженні, що священик, який знаходиться у важкому гріху, уділяє Св. Тайни недійсно. Однак справжньою єрессю церковної ієрархії була неписана практика: «Заплатите гроші і вам прощаються гріхи». Продаж індульгенцій і насильне здирство з людей десятини – це були до неба волаючі гріхи.

 

Без Святого Духа і без правдивого покаяння  Церква стає лише релігійною організацією, яка не має Божого життя. Якщо сьогодні правдиве навернення, життя покаяння і наслідування Христа замінюється лише теологічними студіями, повними церковних формул (навіть якщо й логічних і практичних), то тут замість Церкви Христової є лише долина мертвих кісток (Єз. 37).

 

Свідоцтвом духовної атмосфери в ранній Церкві є приклад з Ананієм. Він навіть не належав до апостолів, і тільки затримав частину свого майна. Через те, що обманув Святого Духа, впав на землю мертвим. Абсурдним було б у цій ситуації займатися питанням, чи апостол у важкому гріху має владу здійснювати церковні функції, чи ні. Сила Духа, яка була в Церкві, навіть не допускала таких апостолів, і тим більше не шукала вирішення таких абсурдів. Або людина навернулася і щиро йшла за Христом, або це був хитрун, який хотів сидіти на двох кріслах, але тоді вже не міг бути в живій спільноті християн. І якщо з  таких хитрунів складається церковна ієрархія, і якщо лжепророки-теологи вигадують теорії як цей смертельний стан нормалізувати, то результатом є єресі, які заперечують суть Євангелія, і синкретизм. Церковна ієрархія в сучасній добі стягнула на себе і на повірений їй люд Божу анатему –  прокляття.

 

Покаяння полягає в тому, щоб відкинути гріх інтелектуальної гордині і повернутися назад до кореня, яким є живе з’єднання з Христом. Це означає через самокритичний погляд і через крок розкаяння повернутися назад до єдності з Христом. «Хто з’єднаний з Господом, той є  з Ним один Дух». Якщо не настане ця духовна обнова, то церковна організація є найбільшою перешкодою до спасіння щирих людей, які шукають правду. Апостоли точно не спалили б  Яна Гуса, якщо б він їм сказав, що  коли хтось з них перебуває у важкому гріху, то недійсно служить Літургію і хрестить. Вони б повністю з ним погодились. Основною передумовою є те, що той, хто представляє Христа,  повинен бути навернений. А хто є навернений, то йому зрозуміло, що він не може залишитися у важкому гріху. Ісус сказав: «Не знаєте ні дня, ні години», йдеться про вічність. Жодний навернений християнин, вже не кажучи про священика, єпископа чи іншого церковного прелата, не може легковажити своїм спасінням. Якщо згрішив, одразу ж збуди жаль і постанови, що при першій же нагоді приступиш до Св. Тайни Сповіді! Як ганебно взагалі вирішувати, чи хтось у важкому гріху уділяє Св. Таїни дійсно чи недійсно. Тоді недивно, що в Церкві є  гомосексуалісти і педофіли, які ще й до того займають найвищі церковні посади, тобто є серед єпископів і кардиналів. І такою має бути Христова Церква?

 

Що це за зрада в Церкві, якої допускаються т.зв. теологи? Сьогодні слово теолог є синонімом до антипророка. Божі пророки мали повертати людей на шлях до Бога через правдиве покаяння. Лжепророки пояснюють, як легально залишитися на шляху відступництва і при цьому не втратити церковну посаду, і ще й бути за це в Церкві привілейованим.

 

Слово Боже говорить: «Якщо не покаєтеся, всі загинете!». І це стосується кожного християнина, яку б функцію він не займав, чи це священик, чи папа. Гасло sentire cum ecclesia, що означає мати чуття з Церквою, сьогодні зловживається проти щирих правовірних християн, бо нормою стало нове єретичне мислення. Воно є в єдності з духом поганства під гаслом «міжрелігійний діалог», а також в єдності з духом єресі історично-критичної теології, яка заперечує основні правди віри – Христову спасительну смерть на хресті, Його реальне та історичне воскресіння і Божественне натхнення Св. Письма.

 

Сьогодні вже не йдеться про sentire cum ecclesia Christi, але про sentire cum ecclesia antichristi. А це основна різниця. Останнім часом в рядах католицького клиру вибухнув скандал з педофілією, починаючи з Америки, через Ірландію і аж до Австралії. У країнах християнської Європи і Америки узаконюються одностатеві шлюби і запроваджується ґендер-шизофренія, яка заперечує, що чоловік є чоловіком, бо начебто може бути і жінкою. Це узаконено і в Чехії.

 

Є трагедією, що 2 роки тому був беатифікований папа Іван Павло II, який знав про всі злочини педофілії, які відбулися в Церкві, і був за них відповідальний. Крім того, він був відповідальний за масове поширення єресі історично-критичної теології, яка заперечує не тільки основи католицького вчення, але і всього християнства. Цей Папа особисто здійснив синкретичний і відступницький жест в Асижі. За це все Іван Павло II був беатифікований. Якщо порівняємо його з Яном Гусом, то Гус вже давно мав би бути канонізований, а Іван Павло II, згідно норм правдивої церковної традиції, спалений.

 

Сьогодні найважливішою проблемою є реформа Церкви і здійснення правдивого покаяння перед Богом. Воно полягає у прилюдному відреченні від єресей, у публічному відділенні від духа Асижу – духа антихриста, і у поверненні через правдиве покаяння до джерела, тобто до живого з’єднання з Христом. Коли цього найосновнішого Церква не робить, то перестає бути Церквою і стає лише релігійною організацією, яка обманює людей і задовольняє якісь релігійні почуття. Однак це на фальшивій основі робить і Нью Ейдж. Дух нео-поганства в його багатьох формах заморив Церкву. Католицька парада залишається, але дух Асижу вже вигнав Святого Духа з Христової Церкви.

 

Нагадуємо, що за 2 роки буде річниця – 600 років з дня спалення Магістра  Яна Гуса. Цей злочин церковної ієрархії, яка маніпулювала державною владою, завдав велику кривду чеському народу. Гус в жодному разі не схвалював би духа Асижу з пошаною до поганських демонів. Він би публічно засудив педофілію та гомосексуалізм в рядах священства і ніколи не схвалив би історично-критичної теології, яка заперечує суть християнства.

 

Ні в якому разі поруч з Іваном Павлом II не міг би стояти чеський мученик Ян Гус, який боровся за моральне відродження священства і Церкви. Якщо б Ян Гус відмовився від своєї позиції, то в ситуації, коли відстоював необхідність покаяння і навернення священства, він би зрадив основне. Його відмова була б наче вода на млин духовним колаборантам, які уникали покаяння і шукали лише своїх вигод і кар'єри. Їм не йшлося про Христа, ані про правдиве очищення Церкви. Подібно церковні  фарисеї звинуватили самого Христа в єресі, в недотриманні їх приписів, і розіп'яли Його. Навіть очорнювали Ісуса, що є божевільним і пов'язаний з дияволом.

Для Церкви важливо, який дух в ній панує. Які створюються умови, такий діє дух. Сама церковна структура може служити різним духам – Духу Христа, але й духу антихриста. Структура не є мірилом того, чи йдеться дійсно про Божу інституцію, яка веде людей до спасіння, або чи йдеться, як говорить книга Одкровення, про зборище сатани. Святий Дух діє там, де проповідується правовірне вчення, яке є у згоді з вченням апостолів, і водночас за цим вченням є життя, тобто вчення втілюється в життя. Тоді тут діє Дух правди, Дух життя, тут є жива Церква, яка передає досвід життя і пояснює Боже Слово у світлі Божого Духа, тобто в дусі апостольської традиції (у вченні Апостолів – Ді.2,42). В цьому Дусі заради Христа і Його Євангелія святі втрачали свою душу, а мученики і життя. Вогонь Святого Духа підтримується через постійне покаяння, через проповідування та реалізацію основного – зречення себе самого і наслідування Христа.

 

Для фальшивих пророків, теологів і церковних прелатів не є мірилом те, як на них дивиться Бог, але як на них дивиться світ. Тобто вони повністю пристосувалися до світу і лише вони – ті, які мають  дух світу – можуть в такій Церкві займати найвищі посади. Гріхи не ставлять до світла, покаяння не роблять, а лише  маскують їх і утримують церковний імідж. Це ігнорування Бога і Його законів призвело до того, що Католицька Церква зазнала найбільшого сорому саме від цього світу, якому так догоджала.  А найбільшою трагедією є те, що ті, які на 33 ступені посвятилися сатані, використовують церковних прелатів як ефективний інструмент сатанізації світу. Ці кричущі злочини. Ісус наголошує: «Якщо не покаєтеся, то всі загинете». Без правдивого покаяння не  може повернутися Божий Дух, а також не може настати воскресіння духовного цвинтаря, яким є Католицька Церква! Пророк Єзекиїл мав пророкувати, тобто в авторитеті Бога промовити слова, через які настав духовний гуркіт, бо мертві кістки наштовхувалися одна об одну. На другому етапі він мав висловити епіклезу, тобто інтенсивне взивання Святого Духа, щоб Він прийшов і вдихнув життя в убитих. Слово Боже говорить: «… сухі кості – це є дім Ізраїля», тобто Католицька Церква. Перед тим Бог запитує пророка: «Чи можуть ці кості ожити?» І пророк відповідає: «Ти знаєш, Господи Боже!» (Ти знаєш, що Твоєю силою можуть!). І Господь сказав: «Отож пророкуй і скажи цим сухим костям: Сухі кості, послухайте слова Господнього!  Так говорить Господь Бог: Ось Я введу у вас Духа і ви оживете...» (Єз. 37).

 

Що повинні робити священики, щоб підготувати умови для обнови Церкви, яка була б побудована на особистому відношення до Христа і на прагненні спасіння безсмертних душ?

З кількома єпископами і  монахами ми святкуємо сьомий день. В неділю, день Господній, ми служимо людям. А тому святкування цього дня переносимо на понеділок. Вже в неділю ввечері ми зберемося на одному місці і одразу ж зранку, а потім і весь день присвячуємо молитві і Божому слову. З 6:00 до 7:00 є година інтенсивної молитви. Тоді 15 хвилин свідоцтво, а о 7:30 спільна Літургія. З 9:00 до 10:00 – наступна година молитви. З 10:00 до 11:00 – свідоцтво з молитви і духовного досвіду. З 11:20 до 12:00 – пророцька молитва Єз. 37. З 12:00 до 12:20 – свідоцтво з цієї молитви. З 12:30 до 13:00 – бойова молитва. 15 хвилин повторюємо з вірою конкретне прохання і 15 хвилин під час співу дякуємо, що Бог вислухав це прохання. 13:00-15:00 – відпочинок. З 15:00 до 17:00 – підготовка до недільної проповіді: прочитаємо тексти і 40-60 хвилин над ними молимося, а потім взаємно ділимося тим, що Бог поклав нам на серце, і що сказати людям. Тут беремо до уваги конкретні ситуації та актуальні проблеми, що стосуються в даний час духовної боротьби, пов'язаної з свідченням і духовним мучеництвом. З 17:00 до 17:30 вечеря (оскільки весь день від недільної вечері ми постимо). 17:30-19:30 – вирішуємо актуальні питання, що стосуються матеріальних справ, проблем, які мають наші священики чи віруючі. Перш ніж розпочнемо цю братню спільноту, кожен назве конкретну проблему, яку необхідно вирішити, це все запишуть, а тоді вирішуємо одне питання за другим. Часто це важко, аж іскрить, але тим самим вчимося приймати правдивий різносторонній погляд на проблематику, щоб знайти правильне Боже рішення. З 20:00 до 21:00 – загальна молитва Молитвослову та інші молитви, але вже вільним способом (вервиця або власними словами). О 21:00 даємо благословення на всі чотири сторони світу, а потім нічний відпочинок. У вівторок з 6:00 до 7:00 – спільна молитва, тоді свідоцтво, Літургія, о 8:30 сніданок, з 9:00 до 10:00 – молитва, потім свідоцтво,  з 11:20 до 12:00 – пророцька молитва згідно Єз. 37, свідоцтво, 12:30-13:00 – бойова молитва, 13:00-13:30  – обід, а потім роз’їжджаємося. Дехто їде аж 100 км на  місце свого служіння.  

 

Апостоли сказали: «Ми будемо присвячуватися молитві і Божому Слову».  Без молитви і цієї братньої спільноти Боже покликання стає лише ілюзією і рано чи пізно закінчить в єресі, кар'єризмі або гедонізмі. Наше життя – важкий бій, бій за спасіння своєї душі, і тих, яких Бог нам довірив. Якщо Божий слуга щотижня не буде входити в  цей духовний  оазис братньої спільноти, то шкодить собі і тим душам, які йому Бог довірив. (див. Чотири слова з України: контемплятивна молитва, http://www.community.org.ua/ukrbook.html). Святкування неділі: http://vkpatriarhat.org.ua/?category_name=svjatkyvannja-nedili ).

 

Якщо священики приймуть цю духовну програму, то створять умови, щоб через них Дух Божий міг здійснювати духовне воскресіння парафії чи єпархії. З цих священиків може настати нове покоління, яке замінить покоління апостатичної ієрархії. Тоді духовно убиті стануть дуже великим військом (Єз. 37).

Життя  ми живемо тільки раз, не знаємо ні дня, ні години, коли Бог покличе нас, а вічність буде або щаслива, або нещаслива. Тому ми повинні боротися за спасіння своєї душі і за спасіння тих, яких Бог довірив нам. Ми повинні прийняти Божі норми та Божого духа і відділитися через правдиве покаяння від антизаконів і духа світу.

 

Нехай же в чеському народі знайдеться кілька щирих священиків та студентів-теологів, які розірвуть своє серце перед Богом і приймуть умови, необхідні для духовного життя і правдивого наслідування Ісуса. Це усуне духовного паразита, яким є фарисейство, що паразитує на тих, які хотіли служити Богу.

Віримо, що якби сьогодні жив Ян Гус, то мав би таку ж любов до правди, як в той момент, коли за неї  віддав своє життя. Кожен, хто любить правду, мусить йти проти сильного тиску брехні та інтриг. Ісус є Правда, Дорога і Життя. Він має бути для кожного священика найбільшим прикладом!

 

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату

 

+ Тимотей, ЧСВВр         + Методій, ЧСВВр
єпископи-секретарі

 

Львів, Україна, 28.04.2013