Українська > Актуальне > Публікація

Епіклеза /4 частина: Епіклеза ‒ храм та іконостас/

Дата публікації:   2018-12-03
Автор:   ВВП

 

Епіклеза

/4 частина: Епіклеза ‒ храм та іконостас/

 

Біблійною моделлю християнського храму є візія, дана Богом (Мойсею). Вона була реалізована в Єрусалимському храмі. Основну структуру складають Святая Святих, де Бог присутній особливим чином; святиня, де священики приносили жертви Богу, і місце для людей.

Східний храм з іконостасом, вівтарем і кивотом зберігає до сьогодні цю біблійну структуру храму. І у Західній Церкві так було до II Ватиканського Собору, перш ніж відбулась абсурдна реформа. Священик, який представляє людей і приносить за них на престолі жертву Богу, після реформи повернувся спиною до центру храму, де є кивот, в якому постійно присутній Бог. Крім того, у багатьох місцях кивот був усунений з центру храму. Також були усунені балясини, які відокремлювали місце для священиків і тих, які прислуговували при Літургії.

 

Відбулися зміни і в самій Літургії. Багатолітня традиція з чуттям до сакральності, була порушена духом аджорнаменто і секуляризована. Одночасно почався самогубний процес порушення основних правд віри і Божих заповідей. Катастрофічні плоди цього бачимо сьогодні, через 50 років, в області віри та моралі. Псевдопапа Бергольйо просовує практику, щоб до Святого Причастя приступали розлучені особи, які перебувають в подальшому подружжі, або особи, які публічно відкидають покаяння і просовують аморальність. Який це має сенс? Крім того, деякі канадські єпископи вже виступають за те, щоб люди тісно перед самогубною евтаназією приступали до Святих Тайн. Це зневага Святих Тайн і святотатство.

 

В даний час Ватикан з апостатом Боргольйо відкидає необхідну духовну реформу. Однак кожній єпископській конференції дає можливість продовжувати літургійні зміни, дозволяючи ще глибшу профанацію. Ті, які хочуть внутрішньо зберегти єдність з правовірним вченням і традицією Церкви, хоча й зовні не мають сили відділитися від апостазії Ватикану, мали б використати дану можливість для введення корисних змін в Літургію і літургійний простір. Багато священиків пропонують під час Літургії знову зайняти таку позицію, яку мали священики протягом багатьох століть у традиції Церкви. У Православній Церкві так є до сьогодні. Священик разом з людьми повернений до центру, яким є кивот. Він не повернений до нього спиною і кивот не є усунений з центру храму. Повернення спиною до кивоту не є такою невинною зміною. Слід знати, що «схід» у церковній символіці завжди символізував Боже Царство, а «захід» ‒ царство темряви. Тому храми будувалися так, щоб вівтар храму знаходився зі східної сторони, а священик та віруючі були повернені до нього, тобто в напрямку на схід і спиною на захід. Святі Кирило і Методій наказували катехуменам, щоб при відреченні від диявола і його демонів як жест плювали на захід. Коли літургійна антиреформа II Ватиканського Собору повернула священика спиною до кивоту, тобто спиною на схід і обличчям на захід, цим зробила промовистий жест повернення спиною до Бога і обличчям до диявола! Однак, якщо якийсь теолог стверджує, що це для того, щоб під час кожної Літургії священик відновлював хресні обітниці з відреченням від диявола, то в результаті це б означало і плювання на людей, а це нонсенс. Отож повернення престолу, а тим самим і священика спиною до кивоту, зовсім не є безневинним жестом! Тим більше, коли сьогодні вже бачимо плоди псевдореформи аджорнаменто II Ватиканського Собору.

 

Що стосується змін літургійного простору, то згідно біблійної моделі, престол мав би бути відділений від Святая Святих. Частиною престолу мав би бути видимий хрест. За ним ‒ Святая Святих. Між престолом і Святая Святих мало б залишитися стільки місця, щоб міг пройти священик, коли обкаджує престол і Святая Святих. Кивот у Святая Святих мав би бути відділений хоча б завісою, на якій назовні справа і зліва зображені адоруючі ангели. Перед Свята Святих можуть бути і дві лампади з т.зв. вічним світлом.

Питання обнови сакрального простору балюстрадою, комбінацією з двох ікон або фігур Господа нашого Ісуса Христа і Богородиці є питанням, яке вимагає чуття: як з боку архітектурного, так і естетичного, а головне ‒ духовного.

 

Сьогодні суть необхідної реформи полягає в тому, щоб повернути літургійне положення священика так, як було протягом усієї історії, а саме, обличчям до кивоту ‒ духовного центру храму.

Деякі священики як подальшу зміну до Літургії пропонують хвилину тиші після переісточення. Це допомагає усвідомити реальність Христової відкупительної смерті на хресті, пожертвуваної за нас і наші гріхи. У східній Літургії цей проміжок часу (приблизно 5 хвилин) виділений в епіклезі після слів установлення (слів консекрації).

 

Іконостас у східній Літургії

На іконостасі біля царських воріт є дві головні ікони ‒ ікона Христа та ікона Богородиці з малим Ісусом на руках. Греки мають скромні іконостаси. У східних слов'ян вони, навпаки, заповнені багатьма образами, які можуть служити як наглядний катехизм життя Ісуса. У деяких храмах ікони знаходяться і на стінах храму. Сенс полягає в тому, щоб чисті ікони діяли на уяву віруючого і налаштовували його до віри. Але, на жаль, не всі ікони викликають пошану до Бога або святих. Сьогодні під прикриттям церковного мистецтва пропагується ціла декадентська школа іконопису, за якою не є Божий Дух, але дух псевдодуховності і навіть сатанізму. «Ікони» замість того, щоб вести до правдивої побожності, діють деструктивно. Наприклад, Ісус зображений з аномально довгим тілом, з маленькою головою; ангели виглядають як демони; Іван Хреститель з розпатланим волоссям своїм виглядом нагадує грабіжника або вовкулака. Студенти теології переконані, що це якраз ця вища духовність, яка має виражатися не реалістичними образами, а малюванням таких карикатур. Але це глупа демагогія! І саме ця демагогія просовується під великим тиском особливо з другої половини минулого століття. Отож і у східному церковному мистецтві приховано завіяв дух II Ватиканського Собору.

Але дух, який випромінює з ікон, залежить також від конкретного іконописця, від того, якого він має духа. Якщо має духа алкоголізму, симпатії до окультизму, живе нечистим життям або під впливом негативної духовності, то це просто дихає з його образів.

 

Приклад: священик, захоплений сучасною іконографією, запросив найвідомішого представника сучасної іконописної школи малювати новий іконостас. Коли місцевий парох з великим захопленням урочисто відкрив іконостас, віруючі були шоковані. Одні казали: «Що це означає ?!» Другі: «Цього в нашому храмі не може бути! Це вікно до пекла, а не до неба!» Інші: «То тепер в храмі ми маємо вшановувати демонів?» В результаті іконостас мусіли викинути.

 

З іншого боку, протестанти помилково стверджують, що вшановуючи святі образи та фігури католики і православні вчиняють ідолопоклонство. Це друга крайність. Ми не поклоняємось образам як ідолам, але вшановуємо тих, кого образи представляють.

Католики і православні під час вшанування Богородиці розрізняють т.зв. культ гіпердулії , а при вшануванні святих ‒ культ дулії. Божественну пошану (культ латрії) віддають лише Богу, Божому Сину Ісусу Христу. Ще в 9 столітті іконоборство було засуджено Собором, на якому було підтверджено почитання святих ікон.

 

Примітка до Святої Літургії:

Слід визнати, що східна Літургія в епіклезі дає більшу і глибшу можливість для особистої співучасті при дії Святого Духа. Але чи ця можливість для освячування священика і Божого люду є використана?

 

Доповнення: «Наповнення Святим Духом» ‒ воскресіння

При словах «повнота Духа Святого» священик робить літургійний жест, яким уприсутнюється таїнство Христового воскресіння. Біблійний термін «повнота Святого Духа» (Ді. 6,3.5.55, Лк. 4,1...) пов'язаний з зісланням Святого Духа на апостолів і з обіцянкою: «Будете Моїми мартирес (свідками і мучениками)» (Ді. 1, 8).

Виступити проти гріха, тобто брехні і зла, передусім в нас, іноді є безкровним мучеництвом. «Ви ще не боролися з гріхом аж до крові» (Євр. 12,4). Якщо ми приймаємо Христа в Літургії, то беремо участь в Його воскресінні через Святого Духа: «Коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас» (Рим. 8,11).

 

Хто не хоче зберігати Божі заповіді, відкидає дорогу покаяння, Духа правди і так приступає до Святого Причастя, той «їсть і п’є собі на засуд» (1 Кор. 11,29).

Про що йдеться в нашому житті? Кожного з нас чекає смерть, Божий суд, а потім вічне щастя у славі або вічні муки у пеклі. Тоді цей стан буде вже незмінним і вічним. Ти вирішуєш про себе. Маєш розум, тому задумайся над сенсом свого існування.

 

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату


+ Методій, ЧСВВр     + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі

 

26.11.2018

 

Завантажити: Епіклеза /4 частина: Епіклеза ‒ храм та іконостас/ (26.11.2018)