Українська > Про церкву > Публікація

Проповідь Патріарха Іллі на свято Богоявлення /Йордан/

Дата публікації:   2017-01-19
Автор:   ВВП

 

Проповідь Патріарха Іллі на свято Богоявлення (Йордан)

 

Іван Хреститель ходив по всій околиці йорданській, проповідуючи хрещення покаяння на відпущення гріхів, як написано в книзі пророка Ісаї: «Голос вопіющого в пустині: „Готуйте путь Господню, вирівняйте стежки Його. Кожна долина заповниться, кожна гора й горб знизиться, нерівне вирівняється, дороги вибоїсті стануть гладкі, а кожна людина побачить спасіння Господнє”… Іван  говорив до людей: „Чиніть плоди, достойні покаяння… Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь”» (Лк. 3,4-9). Натовпи людей запитували його, що їм робити, а Іван їм відповідав, які конкретні кроки покаяння кожен повинен робити. Далі Боже слово каже: «Коли весь народ христився, і коли Ісус, охрестившись, молився, відкрилось небо, і Святий Дух у тілеснім вигляді, немов голуб, зійшов на Нього, та залунав з неба голос: „Ти – Син Мій улюблений, Тебе Я вподобав”» (вірш 21-22).

 

Суть свята Хрещення Ісуса в Йордані полягає в тому, що Ісус приймає хрещення покаяння. Цієї практики сьогодні в Церкві бракує. Ми були охрещені малими дітьми, але для того, щоб ми могли відкритися Святому Духу, ходити в ньому і взагалі хоча б витривати на дорозі спасіння, треба чинити покаяння. Покаяння – це не якесь самомучення. Людина може робити певні самозречення, але суть покаяння не в тому. Вона полягає в готовності стати до правди і признати собі помилку. Ми повинні усвідомити Божу присутність, що Бог мене бачить, і що тепер, в часі, можу судити себе – так, як буду суджений на Божому суді. Отож йдеться про те, щоб зірвати всі маски, які людина на себе надягає, коли захищається і оправдовує себе, а також відкинути всі оборонні аргументи. «Добре, я маю перший, другий і третій аргумент на свій захист, але тепер хочу поглянути на це з Божої перспективи, або так, як на це дивляться інші». Треба вміти поглянути правді у вічі. Коли людина постійно замасковує свій гріх, то лише даремно витрачає енергію. Перед Богом з цим не вистоїть. Тому треба знайти собі час на молитву. Основою кожної нашої молитви має бути правдиве покаяння. Ми повинні стати у правді, усвідомити перед Богом свою помилку, гріх, поразку – наприклад, що я свавільник, навіть якщо тільки в малій речі. Коли людина навчиться каятися в малих речах, то буде врятована від великих падінь. Але якщо відкидає покаяння і оправдовує свої помилки і гріхи, наче б ні про що не йшлося, тоді здійснюється: «Гордість передує падінню». Часто Бог мусить допустити на нас якесь менше «зло» – терпіння, хворобу, хрест, щоб не дійшло до більшого зла, або навіть до того найбільшого, яким була б наша вічна погибель. Завжди йдеться про одну-єдину річ: щоб ми були спасенні. Отож і якби нам з ранку до ночі чинили кривду і несправедливість, і навіть якби нас хтось переслідував чи навіть бив, ми повинні змагатися тільки за одне: бути чистими перед Богом, бо не знаємо ні дня, ні години, коли Господь покличе нас у вічність. Однак людина переважно намагається створити гарне враження перед людьми, створити свій імідж. Але з цим не вистоїмо, перед Богом не створимо ніякого іміджу. В годину смерті будуть зірвані всі маски і злі духи будуть над нами насміхатися, як каже Боже слово: «Нема нічого таємного, що б не стало явним». На Божому суді буде відкрито все. Тут, на землі, в часі, ми часто бавимось «у жмурки» і витрачаємо енергію на всі можливі види самооборони. Для чого? Адже це лише трата часу! Можливо, спочатку людина може сказати щось на своє виправдання, іноді це навіть потрібно, але потім треба припустити й іншу можливість, і це лише відповідно до принципу «настільки наскільки». Тобто настільки признаю правду про себе, наскільки я здатний відповідно до віри її прийняти, щоб це не вело мене до депресії. Наприклад, скажу: «Господи, я слабкий, не хочу признати собі правду, бо не міг би цього знести. Тому признаю собі тільки частину правди, а потім поступово прийму її цілу». Коли людина щось приховує, боїться, це означає, що вона ще не досить очищена, щоб могти знести правду. Якби її хтось насварив, принизив чи наплював в обличчя, то вона впаде в розпач і збунтується проти Бога. Тоді виявиться, що в нас є. Тому треба, щоб людина посміялася над собою – над тією «старою людиною» в собі, – замість того, щоб її постійно адорувати і поклонятися їй. Наш єдиний порятунок – триматися Ісуса, не турбуватися про те, що було б чи не було б, але дбати: «Яка Божа воля? Де є Ісус?». Не концентруватися на деталі, на захищання самого себе. «Що ж, хай на мене плюють, хоча це й несправедливо. Що мені до того? Сам Бог мене захистить». Треба йти вперед, постійно вперед. Звичайно, коли зробимо помилку, мусимо зупинитися і подивитися правді у вічі: «Це було погано, тепер від цього відділяюся». Але не можемо залишатися лежати і вже нічого не робити. Треба встати і йти далі. Як каже прислів’я: «Коли рубають дрова, летять тріски». Мусимо рахуватися з тим, що будемо робити помилки. Хочемо добро, але при тому іноді ранимо себе та інших, бо не вміємо робити це Божим способом. Хоча й виконуємо Божу волю, але по-своєму, а потім плачемо, що нас за це б’ють: «Господи, я хотів чинити Твою волю, а з цього вийшли самі проблеми». Ми повинні почати дякувати, прославляти Бога, і Він покаже, в чому була наша помилка. Це прості життєві правила.

 

З’явлення Христа – чи трьом царям, які прийшли поклонитися Ісусу, чи Його явлення при Хрещенні на Йордані – це поява Бога, що вказує на прихід Божого Царства. Бог являється тому, хто є малим. Як каже Сам Господь Ісус: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти затаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовлятам» (Мт. 11,25). Людина повинна бути маленькою перед Богом, повинна усвідомлювати свою  убогість, свої свавілля. Іван Хреститель говорив твердо, коли дорікав фарисеям: «Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву?» (Мт. 3,7). Багато фарисеїв туди навіть не хотіли йти. У натовпі, який чекав на хрещення покаяння, стояли грішники, які усвідомлювали свої гріхи. Не йшлося лиш про те, щоб увійти в Йордан і охреститися – це був тільки зовнішній жест. Люди мали наперед підготуватися до цього кроку: усвідомити перед Богом свою вину. Вони мали зробити іспит совісті та усвідомити, що йдуть фальшивою дорогою – замість того, щоб шукати Божий закон і прославляти Бога, шукали себе, або богом для них стала мамона.

 

Ісус прийшов на Йордан, щоб охреститися від Івана хрещенням покаяння. Він не має жодної провини, але все ж стає у чергу, як грішник. Іван не хотів Його хрестити і вельми противився, кажучи: «Мені самому треба христитися в Тебе, а Ти приходиш до мене?». Але  Ісус відповів йому: «„Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.” І тоді він залишив Його» (Мт. 3,14-15). Христос упокорюється, дає нам приклад – саме тут, при хрещенні покаяння: «Зречись себе, візьми свій хрест і йди за Мною». Отож ми повинні наслідувати Ісуса в хрещенні покаяння.

 

Після хрещення покаяння на Ісуса зійшов Святий Дух. Подібно в день П'ятидесятниці апостол Петро сказав до присутніх: «Покайтесь, і нехай кожний з вас охреститься в Ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа» (Ді. 2,38). Тут говориться про дві умови: хрещення і покаяння. Покаяння не маємо чинити тільки раз чи два рази на життя, але щодня наново маємо входити до правди про себе. Це найкраща психогігієна. Водночас це найкраща підготовка до смерті і мотивація до того, щоб наше життя було правдиве.

 

Отож, коли Ісус охрестився і на Нього зійшов Святий Дух, тоді був ведений Духом в пустиню. (Мт.3,16-4,1). Одна річ – це прийняти Святого Духа, а інша – бути веденим Духом Святим. І тут сказано: «Ісус же, повен Святого Духа, повернувся з-над Йордану, і Дух повів Його в пустиню, де сорок день Його спокушав диявол» (Лк. 4,1-2). Він прийшов в пустелю повний Духа і повернувся з пустелі повний сили. Слово «повний Духа» є важливе. В пустелі Ісус боровся з демоном. Для нас символом пустелі є світ. Ми повинні ним пройти. А переможно пройдемо тоді, коли боремося з демонами, які там є. Це духи, які діють на наші почуття, думки та всіляко нас обманюють. Коли диявол хотів, щоб Ісус впав перед ним ниць та поклонилися йому, Ісус відповів: «Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і Йому єдиному будеш служити» (Мт. 4,10). Отож ми не повинні вшановувати інші релігії та їх демонів, але тільки свого Господа Бога, який є єдиним та істинним Богом. Ми повинні керуватися Божим словом. Воно має бути світильником на наших дорогах, у наших рішеннях, щоб ми діяли мудро. Мудрості людина повинна вчитися. Життя не можна втиснути в певні рамки, тому ми повинні навчитися ходити в Дусі. Дух Божий нас цього навчить. Але ми повинні Йому відкриватися через покаяння.

 

Завантажити: Проповідь Патріарха Іллі на свято Богоявлення /Йордан/ (2016)