Українська > Про церкву > Публікація

Слово Патріарха Іллі на празник Святого Йосафата

Дата публікації:   2018-11-25
Автор:   ВВП

 

Слово Патріарха Іллі на празник Святого Йосафата

 

Святий Йосафат (хресне ім’я Іван) народився у 1580 році в місті Володимир на Україні. Одного разу в храмі святої Параскеви, куди він прийшов ще малою дитиною разом з батьками, він побачив ікону розп'ятого Ісуса. Хлопчик з цікавістю запитав своєї матері, що зображено на іконі. Вона пояснила йому, що це Спаситель світу, який з любові до людей зійшов з неба на землю і помер за них ганебною смертю, щоб спасти їх від вічного засудження в пеклі, відкривши їм ворота до неба. Тоді хлопчик запалав щирою любов’ю до Ісуса. Згодом сказав своєму другові: «В той момент я відчув, як з боку Розп'ятого вилетіла палаюча іскра і впала в моє серце».

 

У 1604 році він вступив до монастиря у Вільнюсі і отримав монаше ім'я Йосафат. Вільнюський монастир був в занепаді і практично порожній, так що Йосафату не залишалося нічого іншого, ніж бути веденим Духом Святим. А Він незабаром привів його до святості. Крім щоденних молитов, Йосафат вставав і опівночі та кілька годин молився у своїй келії або на недалекому цвинтарі, і навіть взимку, на вітрі, часто стоячи босоніж на снігу. Святе Письмо і Життя Святих ‒ це були два джерела, з яких він черпав Божу мудрість. Вони надихали його любити Бога і наслідувати Ісуса. Так через Йосафата непомітно розпочалась реформа монашого життя.

 

Згодом до монастиря приїхав старий монах, однак через його схизматичне мислення (хоча й назовні він залишався в Католицькій Церкві), Йосафат не міг мати з ним духовної єдності. Тому він ревно молився і намагався здобути для Христа і монашого життя молодих чоловіків. Уже в 1607 році декілька з них прийняли монашу рясу. Одним з них був Веньямин Рутський. Його батьки, кальвіністи, хотіли виховати зі свого сина ревного протестанта. Молодий Веньямин навчався у Вільнюсі, а потім в Празі, але під впливом єзуїтів прийняв католицьку віру і від’їхав до Риму. Після завершення навчання в колегії св. Атанасія він повернувся до Вільнюса, де познайомився з Йосафатом, який там в той час навчався у купця. Вони стали друзями. У той час як Веньямин подивляв Йосафатову святість і любов до Церкви, Йосафат, у свою чергу, користав з його знань та досвіду.

 

Вдруге вони зустрілися, коли Веньямин повернувся з Москви, де був на місії, і знайшов Йосафата вже в монастирі Пресвятої Трійці. Йосафату, який був молодший віком, вдалося здобути вченого Веньямина для василіянського чину, де він отримав нове ім'я Йосип. Обидва святі стали боротися за об'єднання Русі-України з Римом. Вони обновили не тільки василіянський чин, але й Церкву. Через ревність у здобуванні душ для з’єднання, схизматики називали святого Йосафата «душехват». У 1614 році Йосиф Рутський був інтронізований на Київського митрополита, а Йосафат у 1617 на єпископа Вітебська. Через рік він став Полоцьким архиєпископом.

 

Жорстока боротьба за з'єднання загострилась. Одного дня, під час пастирського візиту до Вітебська, жителі міста, яке перебувало під сильним впливом схизматиків, домовилися, що уб’ють святого Йосафата. Він відчував цього духа ворожості, який панував у всьому Вітебську. Тому в душі переживав біль, молився і віддав всю справу Богу. Він мав бажання пожертвувати собою заради Христа і безсмертних душ. Одного дня вже відчував, що перед ним останні години життя, тому всю ніч провів на молитві. В неділю вранці убивці напали на єпископські палати. Найперше святого вдарили по голові києм, а потім сокирою, щоб його убити. Облитий кров'ю, він впав на землю. Вони думали, що він помер, але через деякий час він підняв руку, наче бажаючи благословити своїх вбивць. Тоді один з них підбіг і двома кулями прострелив йому голову. Так святий Йосафат віддав свого духа в Божі руки.

 

Але навіть після смерті йому не дали спокою. Їм не було досить того, що сплюндрували єпископські палати. Вони знущалися з мертвого святця: зняли з нього одяг, плювали на нього, виривали йому волосся і бороду, топтали ногами по обличчі. Потім зв'язали йому ноги мотузкою і з великим криком волочили тіло святого Йосафата вулицями міста. Потягли до річки Двіни, прив'язали до нього волосяницю, наповнену камінням, і кинули його в річку. З води його витягли аж через шість днів. І хоча сам похорон відбувся аж за 14 місяців після його смерті, тіло святого не змінилося ‒ залишалося наче живе і є нетлінне аж до сьогодні. Біля нього Бог зробив багато чудес. Як колись люди намагалися доторкнутися до Ісуса, бо з Нього виходила сила, яка оздоровляла, так і тепер люди намагалися доторкнутися хоча б тіла Йосафата або предметів, пов'язаних з ним. Через заступництво святого багато з них навернулися, оздоровилися чи інакшим чином врятувалися від неминучої смерті. Наприклад, Полоцький радник Петро Данковський потер свої сліпі очі волосяницею, яку носив святий Йосафат, і йому повернувся зір. За його прикладом це зробила і якась плочанка і також прозріла. Князь Олександр Заславський з Острога через заступництво святого зцілився від тяжкої хвороби. Вогонь, який спалахнув в єзуїтській колегії, був дивом загашений. Митрополит Рутський свідчив, що завжди, коли в потребі звертався до святого Йосафата, отримав духовну або фізичну допомогу. І так багато й багато інших.

 

Йосафат став мучеником. Кров мучеників є насінням нових християн. Крім Йосафата були й інші святі, які своєю кров'ю скропили Христову ниву. Це були цілі покоління мучеників, а передусім апостоли. Всі вони як свідки віри пожертвували за Ісуса своїм життям, за винятком апостола Івана, який мужньо стояв під хрестом. Своє безкровне мучеництво він пережив саме там. Бо існує мучеництво криваве і безкровне.

 

Слово «мученик» по-грецьки звучить «мартир», а це слово одночасно означає і свідок. Ми повинні усвідомити, що кожен з нас має бути свідком Ісуса Христа. І не тільки священик чи єпископ, але кожен охрещений. Але це означає також бути готовим пожертвувати за Христа і Його Євангеліє навіть своє життя.

 

Під час молитовних зупинок ми повторюємо 7 разів на день: «Ісусе, Боже мій, люблю Тебе всім серцем, всією душею і всією силою». Це перша заповідь. А тоді продовжуємо: «Тепер втрачаю свою душу ради Тебе та Євангелії». Тобто сім разів на день ми усвідомлюємо своє відношення до Ісуса. Проявом нашої щирої любові є те, що ми втрачаємо свою душу заради Нього, і так також стаємо готові до зустрічі з Ним. Наше життя у порівнянні з вічністю ‒ це лиш коротка мить, коротка дорога, а після смерті нас чекає вічне життя без кінця. Ми не знаємо ні дня, ні години, коли переступимо поріг вічності. А Бог випробовує наші серця. У терпіннях і переслідуваннях ми повинні засвідчити свою вірність Ісусу.

 

У той час святий Йосафат поклав своє життя на єдність з Римом. Тепер треба тільки одного ‒ щоб ми насамперед змагалися за єдність з живим Ісусом, передусім в молитві, і щоб в малих речах ставили на перше місце Ісуса і виконували Його волю. А тоді, якщо буде потрібно, віддали за Нього і своє життя.

 

Ми визнаємо уряд святого Петра як такий, але в даний час з болем дивимось, як Церкву нищать єресі і таким чином віруючих спонукають до того, щоб непомітно відреклися Христа. Але без Нього немає вічного життя! Як католики, ми маємо повноту віри. Будьмо вдячні нашим батькам за збереження цього скарбу. Але віра як традиція сама по собі недостатня. Кожен з нас повинен мати особисте відношення до Ісуса, особисто Його наслідувати. Він каже: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за Мною» (Лк. 9,23) Це програма для кожного з нас – йти за Христом. Це вчення Церкви вже понад 2000 років. Це суть Євангелія.

 

На жаль, сьогодні проповідується інше євангеліє, яке прикриває сучасні єресі. Через них на тих, хто їх проповідує і приймає, автоматично лягає анатема ‒ Боже прокляття ‒ тобто виключення з Церкви, як про це пише апостол Павло: «Коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам інше євангеліє, ніж те, що ми вам проповідували, хай буде анатема! Як ми казали перше, так і нині повторяю: Коли хтось вам проповідує інше євангеліє, ніж те, що ви прийняли, хай буде анатема!» (Гал. 1,8-9)

 

Тепер ситуація важча і складніша, ніж, наприклад, за комунізму. Тоді людина знала ворога, зазнавала переслідування і терору з боку державного режиму. Але тепер Церкву руйнує духовний рак. Це внутрішня ліквідація і демонізація людей через єресі. На жаль, багато християн не хочуть в це вірити.

Що ми можемо робити? Поставити собі питання: «А як я? Що було б зі мною, якби я тепер помер?». Мусимо усвідомити, що ми несемо перед Богом відповідальність там, де Він нас поставив‒ відповідальність за себе і за тих, яких нам довірив: чоловік за жінку і дітей, і також жінка за дітей... Перш за все ми відповідаємо за збереження скарбу віри, живого відношення до Бога. І для цього потребуємо Святого Духа, Божу силу, щоб як сказав Ісус, ми були Його свідками, по-грецьки мартирес ‒ мученики: «... ви дістанете силу Святого Духа. Який зійде на вас, і будете Моїми свідками ...» (Ді. 1,8). Тільки Він допоможе нам зберегти скарб християнської віри і не зрадити Ісуса через тимчасові вигоди. Він дасть нам необхідну сміливість і вірність, як давав апостолам і мученикам протягом двадцяти століть існування християнства.

 

Молімось, щоб Бог вклав у наші серця щиру любов до Нього. Не тільки священики або єпископи, але кожен з нас повинен мати Духа Доброго Пастиря, який кладе своє життя за овець, адже кожному Бог дає духовних овець. А для цього потрібно мати правдиву єдність з Христом через щире покаяння, бо Він каже: «Я ‒ двері. Хто ввійде крізь Мене ‒ спасеться». (Ів. 10,9) В даний час християнам відкриваються фальшиві двері пізнання, яким є християнство з духом Нью Ейдж, духом Асижу, яке не має нічого спільного з Ісусом. Навпаки, за ним стоїть дух антихриста, який зловживає церковними структурами і веде людей до вічної погибелі. Добрий пастир мусить мати відвагу взяти палицю і захищати стадо від вовків.

 

Сьогодні, на празник святого Йосафата, просімо, щоб ми були такими відважними, як він, і ніколи не зрадили Ісуса. Тоді, коли прийде смерть, Бог дасть нам вінець вічної слави, як дав його і цьому святому. Але Бог зробить і набагато більше. Після смерті Йосафата настала віднова Греко-Католицької Церкви, тому разом з ним просімо, щоб Бог обновив всю свою Церкву ‒ католиків як грецького, так і римського обряду, чи інших християн, яким відкриються очі, які почнуть каятися і приймуть живого Ісуса. Але без жертви це неможливо...

 

Завантажити: Слово Патріарха Іллі на празник Святого Йосафата