Роздуми над Словом Життя Ів. 9,35-38

Дата публікації:   2014-04-12
Автор:   ВВП

 

Слово Життя Ів. 9, 35-38

 

«Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, промовив до нього:
„Віруєш у Сина Чоловічого?” А той: „А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?”
Ісус же йому: „Ти бачив його; він – той, хто говорить з тобою.”
Тоді той сказав: „Вірую, Господи!” – і поклонився Йому»

 

У дев'ятій главі Євангелія від Івана детально описується подія оздоровлення сліпородженого, а також ненависна реакція тодішніх церковних лідерів, якими були фарисеї і законовчителі. Подія починається тим, що в Єрусалимі Ісус з апостолами зустрів чоловіка, який був сліпий від народження. Мабуть, апостоли співчували молодому чоловіку, який був сліпим. Вони задали Ісусу цікаве питання: «Учителю, хто згрішив, що цей чоловік народився сліпим? Він сам чи його батьки?». Ісус відповів їм: «Не згрішив ні він, ні його батьки. Він сліпий тому, щоб на ньому виявились діла Божі». До цього Ісус додав: «Поки Я у світі – Я світло світу». А тоді зробив певний жест: плюнув на землю, зробив з слини глей і помазав сліпому очі глеєм, кажучи: «Іди, вмийся в Силоамській купелі». Сліпий не заперечував, не сказав, що туди не піде, що це не має сенсу, але повірив. Мабуть, він вже чув щось про Ісуса і без сумніву, його заторкнув тон Його голосу, в якому було співчуття, любов, а водночас Божа сила. Він повірив. Пішов і вмився, а коли повернувся, був оздоровлений. Як він, мабуть, втішився, коли вперше в житті побачив мури Єрусалиму, Єрусалимський храм, блакитне небо, сонце і, головне, людей. Його сусіди були шоковані, бо бачили як він раніше жебрав, і казали один до одного: «Це він?», а інші: «Ні, це подібний до нього». Тоді він сам сказав: «Це я». І спитали його: «Як це сталося, що прозріли твої очі?» Він відповів: «Ісус зробив глей, намастив мені очі і сказав: „Іди до Силоаму та вмийся.” І я пішов, умився і прозрів». Вони спитали: «Де є цей чоловік?». Він відповів: «Не знаю».

 

Якою дивовижною була реакція людей і представників Церкви! Його привели до фарисеїв. Того дня була субота. Фарисеї спитали його: «Як ти прозрів?» А він відказав їм: «Поклав мені глей на очі, я вмився і бачу!» Деякі з фарисеїв говорили про Ісуса: «Цей чоловік не від Бога, бо не зберігає суботи». Інші, навпаки, говорили: «Як міг би грішний чоловік такі чуда чинити?». І настала між ними суперечка. Тоді знову звернулися до сліпого з конкретним запитанням: «А за кого ти вважаєш Ісуса, якщо Він тобі очі відкрив?» Він відповів: «Це пророк». Якою була реакція юдеїв? Вони не вірили, що він був сліпий і прозрів. Закликали його батьків і спитали їх: «Чи це ваш син, про якого кажете, що народився сліпим? Як це, що тепер він бачить?». Батьки відповіли: «Знаємо, що це наш син, і що він народився сліпим. А як тепер бачить, не знаємо, і не знаємо, хто відкрив йому очі. Запитайте його: він дорослий, хай скаже сам за себе». Батьки-бо знали, що юдеї домовилися, що кожен, хто визнає Ісуса за Месію, буде виключений з синагоги. Тоді фарисеї знову закликали молодого чоловіка, який був раніше сліпим, і вимагали від нього абсурдного визнання. Сказали: «Визнай перед Богом правду». Те, що він визнав правду вже раніше, вони ігнорували. А крім того абсурдно стверджували: «Ми знаємо, що цей чоловік грішник». Звичайно, це була брехня, бо жодного гріха не могли Ісусові закинути. Колишній сліпець сказав їм: «Чи є він грішник, я не знаю. Знаю одне: я був сліпий, а тепер бачу». Фарисеї знову напали на нього і змушували його, щоб думав і говорив так, як вони цього бажають, тобто, щоб заперечив правду і реальність. Сказали йому: «Що він зробив з тобою? Як відкрив тобі очі?». Він відповів: «Я вже сказав вам, але ви цього не приймаєте. Чому хочете чути це знову?». І тут пожартував з них, що було водночас проявом віри і свідченням його віри. Сказав їм: «Може і ви хочете Його учнями стати?». На це була блискавична реакція: вони з гнівом на нього накинулись, мовлячи: «Ти його учень. А ми учні Мойсея! Ми знаємо, що до Мойсея говорив Бог, а про цього не знаємо, звідкіля він». Хоч сліпонароджений не був жодним знавцем закону, ані теологом, однак їм просто відповів: «Ось воно й дивно, що ви не знаєте, звідки він є, а він відкрив мені очі. Ми знаємо, що Бог не вислуховує грішників, але вислуховує того, хто побожний і чинить його волю. Якби цей чоловік не був від Бога, то нічого такого не міг би зробити». Яка була реакція? Не хотіли прийняти правду, а тому відставили його релігійною фразою: «Ти весь у гріхах народився, і хочеш нас навчати?», і вигнали його. Коли Ісус довідався, що його вигнали, то знайшов його і запитав: «Чи віруєш у Сина Чоловічого?». Він відповів: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?». Ісус сказав йому: «Ти бачиш його; це той, хто говорить з тобою». Він впав перед Ним на коліна і сказав: «Вірю, Господи!».

 

Є потрійна сліпота: фізична, коли в людини не функціонує зір; сліпота душевна, коли не діє розум. А духовна сліпота – це невіра в Бога. Бог створив весь Всесвіт і вклав всі закони до живої і мертвої матерії. Однак для спасіння не достатньо признати існування Бога. Для спасіння треба прийняти Його слово, а саме, прийняти Ісуса як Месію, як Спасителя, якого послав Бог.

 

Як в часи Христа, так і сьогодні, є люди, які відкидають Христа і перебувають в духовній сліпоті, навіть якщо мають здоровий зір і розум. Основною причиною невіри є те, що людина не хоче вірити. Не хоче прийняти шлях спасіння, який пропонує їй Бог. Радше обирає різні дороги самоспасіння власними силами. Дорогу спасіння, яка є в Ісусі, вважає примітивною.

 

Сліпородженому в Єрусалимі Ісус відкрив очі. Його виключили з синагоги за те, що сказав правду. У цій ситуації Ісус знаходить його і запитує: «Чи віриш у Сина Чоловічого?». Оздоровлений запитує: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?». Ісус відповів йому: «Ти бачив його». Цим нагадує йому його особистий досвід з Богом, який відкрив йому очі. Цей особистий досвід, через який Бог торкнувся його душі, розбудив в ньому спасительну віру і відкрив духовний зір. Без цього особистого досвіду з Богом віра є тільки мертвою, теоретичною, яка залишає людину в темряві. Кожна людина потребує мати особистий досвід з Богом. До цього має бути приведена тими, які пізнали живого Ісуса і носять Його в своєму серці. Опосередкувати цю особисту зустріч з живим Ісусом є першочерговим обов'язком навернених християн. Без досвіду з живим Богом немає живої віри. Коли Ісус йому відповів: «Ти бачив його; це той, хто говорить з тобою», з його серця одразу ж вилилось внутрішнє пізнання і він вигукнув: «Вірую, Господи!» – і поклонився Йому. Цю особисту віру не може замінити жодне вивчення теології. Живу віру вливає Бог. Вона є Його даром, який людина отримує при особистій зустрічі з Ним.

 

Ісусове слово є для нашого повчання і спасіння. Це стосується кожного з нас особисто. Бог говорить до кожного з нас ніжним голосом через наші думки. Наша молитва повинна бути зустріччю з Ісусом, а через Нього і з Небесним Отцем. Дух Божий допомагає нам у наших немочах, щоб наша молитва була молитвою розуму і серця, яка з’єднує нас з Ісусом. Чи віриш в Сина Божого? Чи віриш, що Ісус є твоїм особистим Спасителем? Якщо відкриєш Ісусові своє серце, даси Йому свої гріхи, свої болі і турботи, і все це вкладеш до Його рук, то зустрінешся з живим Христом. Він до тебе говорить не фізичним голосом, але через думки і серце. І ти очима віри бачиш Його і отримуєш досвід Його присутності. Він бере на Себе твої гріхи і дає мир, який світ не може дати. І тебе стосується Ісусове слово: «Ось Я з тобою по всі дні життя твого» (Мт. 28, 20).

Приєднані файли

Роздуми над Словом Життя Ів. 9,35-38 Скачати Роздуми над Словом Життя Ів. 9,35-38 .DOC 46.5 kB