Роздуми над Словом Життя Ів. 16,32

Дата публікації:   2015-05-09
Автор:   ВВП

 

Слово Життя Ів. 16,32

 

«Ото настає година, і вже настала, що ви розпорошитесь кожен у власне своє – eis ta idia (грец. оригінал), а Мене ви Самого покинете... Та не Сам Я, бо зо Мною Отець!»

 

 

І це слово Ісус сказав ввечері перед своєю смертю. Було б добре прочитати собі хоч 5 віршів перед тим і 5 віршів після цього, щоб побачити зв'язок. Але найкраще знову прочитати собі всю 16 і 17 главу. Це речення є відповіддю на попередні слова апостолів, які визнають віру в Божественну місію Христа. Ісус показує їм слабкість їхньої віри – прийде легке випробування і вони розпорошаться. Тієї ночі апостоли розбіглися, а Петро, який спершу був героєм і йшов за Ісусом, на кінець серед тиску і ненависті до Христа піддався страху за себе, а Христа відрікся. Потім він розкаявся. Ісус знав слабкість апостолів, а також знає і нашу слабкість. Наша стара природа – душевність, порушена інфекцією первородного гріха – в критичний момент повірить страху, а Христу і Його слову не вірить.

 

Куди втечуть апостоли? Що в духовному сенсі означає те «своє»? Це найглибша глибина в нашому нутрі. Грецький оригінал Біблії це виражає терміном «eis ta idia». Цей термін також використаний і при вираженні Христового заповіту з хреста в останню годину Його життя: «„Ось Мати твоя!” І від тієї години той учень прийняв Її до себе – eis ta idia». Ніколи раніше нове серце і новий – Божий – Дух ще не були прийняті до цього найглибшого нутра. Іван під хрестом, а пізніше апостоли, прийняли нове серце і нового Духа саме туди – eis ta idia! До цього найглибшого нутра в нас має бути прийняте Боже царство: «Царство Боже не тут чи там, але Царство Боже всередині вас» (див. Лк. 17,21), «Христос прийшов до своїх (ta idia), а свої Його не прийняли. Тим же, що Його прийняли, дав владу стати Божими дітьми» (Ів. 1,11-12).

 

«Ви храм Божий, і Дух Божий перебуває у вас...» (1 Кор. 3,16)

«Щоб Христос через віру перебував у ваших серцях» (Еф. 3,17). Треба уточнити: в нових серцях.

Після прийняття матері Ісуса і Духа Божого в повноті, в «eis ta idia» наш дух зустрічається з Божим Духом, якого ми повинні туди прийняти (див. Рим. 8,16). Потім, коли прийде страх і ми з вірою втечемо в «eis ta idia», то там вже є безпечний притулок. Там мученики черпали силу, щоб прийняти заради Христа і найважчі страждання! Там через віру ми з’єднуємося з Триєдиним Богом.

 

На кінець Ісус додає: «Та не Сам Я, бо зо Мною Отець!». Отож і ми в годину випробувань не є самі, але з нами є Отець!

 


 Завантажити: Роздуми над Словом Життя Ів. 16,32