Роздуми над Словом Життя Мт. 5,33-34

Дата публікації:   2016-01-02
Автор:   ВВП

 

Слово Життя Mт. 5,33-34


«Ви чули теж, що було сказано давнім: „Не клянись неправдиво”
і „Виконаєш твої клятви Господеві”. А Я кажу вам не клястися зовсім»


У Старому Завіті той, хто клявся, посилався на свідчення Бога, і водночас скликав на себе Боже прокляття, якщо б не дотримав клятви або якщо його слова були неправдиві. Іноді людина заприсягалась Богом (1Сам. 20,3; 1Сам. 25,26), іноді лише людиною, яка цим водночас зобов’язувалася стати месником можливого порушення присяги. Іноді, щоб підкреслити вагомість присяги, приносили в жертву тварину. Її розрізали і присягаючий проходив між двома половинами. Можливо, це було символічне стягування долі, яка спіткала тварину, на того, хто б порушив союз (Бут. 15,8-18; див. Єр. 34,18). Ізраїльтяни присягали вівтарем (1Цар.8,31), який належав Богу, або храмом (Мт. 23,16 і наст.). Закон суворо забороняв кривоприсягу (Лев. 19,12), але покарання за неї залишав Богові (1Цар. 8,31 і наст.; Зах. 8,3).

 

Що стосується Нового Завіту, Ісус у Нагірній проповіді вказує, що правдиві християни не повинні клястися зовсім, тому що будують свої взаємні відносини на правді і справедливості. Достатньо простого і ясного слова. Ісус каже: «А Я кажу вам не клястися зовсім: ні небом, бо це престол Бога; ні землею, бо це підніжок стіп Його; ні Єрусалимом, бо це місто великого царя. Та й головою твоєю теж не клянися, бо не можеш ані одного волоска зробити білим або чорним. Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні, – а що більше цього, те від лихого» (Мт. 5,34-37).

 

Що стосується шлюбної присяги, то це союз між чоловіком, жінкою і Богом: «Що Бог поєднав, людина нехай не розлучає».

У світі є різні присяги: військова, державна... Однак тут питання добровільності чи свободи є під знаком питання, а також тут не беруть за свідка Бога.

 

Ісус нагадує, що в Старому Завіті щодо клятви було дано наказ:  Не клянись неправдиво. Але Він сам каже: Не клянись зовсім. Наша мова має бути «так-так», «ні-ні». Це, звичайно, відноситься до щирих християн. Що стосується принципу не розголошення тайни ворогам, і в цьому контексті питання правди і брехні, то це зовсім інша ділянка. Ворог не має права випитувати в мене таємні речі. Коли я їх видам, то зашкоджу собі і багатьом іншим людям. В цьому випадку посилатися на те, що християнин завжди має говорити «так-так», «ні-ні», – це грубе зловживання слів Христа. В надзвичайній ситуації діє засада, що я не смію сказати таємницю ворогу – так, як молимося перед Св. Причастям в Літургії.

 

Ще однією областю є приватні обіцянки, які людина дає Богу. Наприклад, коли просить Бога про чудесне оздоровлення, обіцяє щось пожертвувати на благодійні цілі чи на місії. Але і тут не треба діяти нерозважно, щоб потім не виявилося, що ми неспроможні виконати те, що обіцяли.

 

Сумним випадком клятви – але не Богу – була присяга апостола Петра перед служницею, коли він відрікся свого Господа Ісуса Христа. Тут діє: «Хто відречеться Мене перед людьми, того і Я відречуся перед Отцем Моїм Небесним». Потім Петро жалів над своїм вчинком, а Ісус простив йому і він надалі залишився першим серед апостолів.


Завантажити: Роздуми над Словом Життя Мт. 5,33-34