Роздуми над Словом Життя Mт. 6,14-15

Дата публікації:   2016-03-12
Автор:   ВВП

 

Слово життя Mт. 6,14-15


«Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам.
А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших»


В молитві «Отче наш» Ісус виділяє 7 прохань, якими ми повинні просити Небесного Отця. Одне з них – це прохання про прощення: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». І саме до цього прохання дає коментар. Тобто наголошує, що в щоденному житті ми повинні прощати ближнім. Треба знати, що Бог милосердний, прощає всі гріхи, якщо Його просимо. Але тут є одна умова – і ми повинні прощати тим, які нас скривдили. Щоб прощати ближнім стало для нас звичним, треба пізнати правду про себе. Це означає самокритично признати перед Богом свої провини: ми не шукаємо найперше Божого Царства і Його справедливості, не дбаємо про спасіння своєї душі, бойкотуємо правду і реальність смерті та не хочемо з цією реальністю рахуватися. Як страуси, ховаємо голову в пісок, щоб не мусіти серйозно приймати правду про те, що після смерті нас чекає Божий суд, а тоді буде або пекло, або небо. Звідти вже ніхто не повернеться. Час дорогоцінний, а ми живемо в байдужості, навіть в бунті проти Бога, не зберігаємо Його заповідей, навіть їх не знаємо і не намагаємося пізнати.  Будь-яка марнота і брехня нас притягає, щоб ми її пізнавали і приймали собі на шкоду. Потім за ці гріхи приходять депресії, ненависть до ближніх, ізоляція, хвороби, невирішальні  проблеми, розбиття сімей, конфліктні ситуації, але навіть тоді не хочемо признати правду і бачити також свою провину. Ми провиняємося проти ближніх недбальством, ненавистю, заздрістю, ревнощами, гнівом, гордістю. І не тільки це. Ми повинні усвідомлювати також і гріхи, яких ми допускаємося в нашому думанні, бо немає нічого таємного, що не стало б явним. Коли з цього критичного погляду на себе усвідомимо свою убогість, це не повинно вести нас до депресії і відчаю, але до довірливого погляду на Ісусів хрест. Ісус заплатив за всі наші гріхи і хоче, щоб ми в дусі стали під Його хрест – і не один раз на день, але завжди, коли згрішимо навіть думкою, почуттям, поглядом. Тоді одразу ж маємо назвати зраду зрадою, гріх  гріхом і попросити прощення. В той момент Ісус і Небесний Отець прощає нам, але є тільки одна умова: щоб ми прощали своїм ближнім.

 

Розбуджувати себежалі, роздумувати над тим, що інші повинні були зробити для мене доброго, але не зробили, залишатися в гіркості –  це обман, який нас втягує. Але щоб увійти до правди, людина  мусить  особливим способом відректися себе, відкинути фальшиві почуття і задати собі основне питання: А що я? В чому моя провина? А коли прийде великий себежаль, треба усвідомити страждання Ісуса Христа, Його приниження і принаймні в цей момент мати до Нього співчуття. Це часто допомагає відділитися від брехні. Коли повертаються докори до ближнього, треба радикально запитати себе: А що я зробив для нього? Молився за нього, постив? Підбадьорив його, коли він цього потребував? Ісус ясно каже: «Що хочеш, щоб тобі робили інші, роби спершу ти їм». А якщо зробимо ближньому добро, а він за це віддячиться злом, ми мали б радіти. Але мусимо спершу бути в Божому слові і на молитві увійти до єдності з Христом. Інакше радіти не будемо, але будемо мститися і ненавидіти. Це природна реакція.

 

Ісус не зробив нічого злого, а все ж був принижений і засуджений на смерть. Він не мав жодних гріхів. Ми можемо вже тут, на землі, переживати своє чистилище, коли будемо жити з віри і в своєму серці прощати ворогам. Вся проблема полягає в тому, щоб не дивитися на те, що мене скривдили, що хтось мене переслідує, але усвідомити свій гріх і дякувати Богу, що тепер можу терпіти і простити тому, хто мене переслідує – простити так, як це зробив Ісус на хресті. Він сказав: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять».

 

Коли людина усвідомить свою гріховність, то мала б бути просто щасливою, коли може терпіти за Христа. Тим, що хтось її принижує, кривдить, плює в обличчя за те, що вона чинить добро та захищає правду й Божі закони, вона здобуває вічні скарби у небі, які ніхто не забере.

 

Ми повинні прощати, але прощенням не можна зловживати, спонукаючи інших до добродушності, яка для них самих є шкідливою, і веде до морального розкладу сім'ї, християнства та народу. Це був би обман. Усвідоммо, що ми живемо в добі антихриста, коли через фрази різних хитрунів  про послух, покору і прощення зловживають порядними людьми, щоб вони стали інструментом власного самознищення та знищення інших людей. Кожну правду можна зловжити. Різні фарисеї і лицеміри здатні все перекрутити і стверджувати, що ми повинні мати співчуття до сексуальних збоченців, аж до такої міри, що з цього т.зв. співчуття людина на кінець сама стане збоченцем. А при тому будуть цитувати Святе Письмо про прощення, милосердя і любов. Саме тут треба знати, що ми мусимо бути мудрими та обережними і стояти в Дусі Божого слова. Диявол спокушав Христа в пустелі, цитуючи Йому Святе Письмо, але в неправильному дусі. Ісус сказав йому: «Відійди, сатано!»

 

Наша боротьба – за спасіння душі, за поширення правди, за яку ми повинні бути охочими навіть померти. Ми маємо мати чітку позицію, бо диявол і цитати зі Святого Письма зуміє перекрутити і зловжити. Тому, насамперед, ми повинні стояти на правдивому фундаменті, яким є наше особисте відношення до Ісуса. Без правдивої молитви дух брехні водитиме нас за ніс.

 

Приклад фальшивої доброти з Англії: Соціальна працівниця відвідала сім'ю однієї добропорядної жінки. Господиня зробила їй чай, при другому візиті навіть приготувала пиріг, а коли соцпрацівниця прийшла втретє, то в цієї добропорядної жінки безповоротно відібрала її єдину дочку. До іншої жінки також прийшла соціальна працівниця, але вона взяла віник і з лайкою гнала її сходами вниз. Результат: вже ніхто з соціальних працівників не дозволив собі відвідати цю сім'ю, щоб красти звідти дітей.

 

Звичайно, згодом можна простити соціальній працівниці злий намір, але спершу треба їй справедливо показати безкомпромісність щодо зла. Тоді можна простити і сказати: «Боже, я прощаю, але згідно свого сумління я була зобов'язана захищати свою дочку. Прощаю, що ця особа сліпа і працює в злочинній структурі. Не знаю, чому сліпа, але і я в певних речах сліпа, прости їй і прости мені. Я їй прощаю».


Завантажити: Роздуми над Словом Життя Mт. 6,14-15