Ісус в нас, як у в'язниці, а ми на це сліпі

Дата публікації:   2016-12-16
Автор:   ВВП

 

Ісус в нас, як у в'язниці, а ми на це сліпі

 

Ми повинні бачити в ближньому Христа. В Євангелії про Божий суд Ісус говорить тим, які будуть засуджені, і тим, які будуть спасенні, одне і те ж, тільки там є одна відмінність: «що ви зробили одному з Моїх найменших братів» або «що ви не зробили». А потім каже: «Мені зробили» або «Мені не зробили». Ісус є в моєму ближньому, а передусім в братові, який є охрещений, прийняв Христа, щиро хоче Його наслідувати і навіть віддати за Нього життя – а все ж тут є цей бар'єр, духовна в'язниця. Ані мій брат не бачить в собі Христа, ані я не бачу Його в братові. Я навіть не бачу Христа в собі, отож тут є подвійна сліпота. Двоє не бачать. Ісус ясно каже: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, перебуває в Мені, а Я в ньому».

 

Ми намагаємося боротися з гріхом і чинити покаяння, отож через благодать Христос перебуває в нас. Але де і як перебуває? Він не є на троні нашого серця, щоб царювати, там сидить наше еґо. Він, як жебрак, є десь в кутку. Ба навіть гірше, Він є прямо у в'язниці. Наше еґо, наш гріх тримає Ісуса у в'язниці, щоб Він не міг в нас жити. Він у в'язниці, а ми Його не відвідали. Коли ми хоча б думкою усвідомили: Ісус є в мені!? Коли при прийнятті рішень ми зупинилися і шукали Його волю? Скільки за день було свавілля, тобто вирішування без Ісуса. Він в мені голодний, а я не даю Йому поживи свого послуху Божому слову. Він в мені спраглий, прагне мене визволити, допомогти мені, тому Сам стає в’язнем. Він прагне моєї любові, прагне, щоб я знайшов для Нього час. «Коли Я був недужий, ви відвідали Мене», – каже Ісус. Він в мені недужий і хоче, щоб я відвідав Його. Він взяв на Себе мої недуги, мої гріхи. «Він наші недуги взяв на себе, Він ніс на собі наші болі... Не було в Ньому ні виду, ні краси ... чоловік болів» (Іс. 53). «Я був недужий, а ти Мене не відвідав. Чому? Чому не відвідав? Бо мав свої інтереси, свої турботи, свої добра, свої правди, а тому не відвідав Мене».

 

Перед бичуванням з Ісуса зірвали одяг, Він був майже нагий. І перш ніж Його повісили на хрест, з Нього знову зривали одіж, а тканина присохла до тіла, зрослася з Його ранами. Він був майже нагий. Його прибили і повісили нагим. «Коли Я був нагий, ви не зодягли Мене». Нагота – це і тоді, коли «стара людина» відкриває наготу ближнього не для того, щоб її прикрити, але щоб ще більше його збезчестити. «Коли Я був нагий, ви не прикрили Мене одежею чистоти, думками цнотливості». Гріх нечистоти стосується також і нашого думання. Скільки нечистоти є в нашому серці через різні фільми, погляди, які проникли до нашого серця через біл-борди, непристойні зображення в журналах і т.д. Або це могли бути стріли від лукавого, які ми зовсім не хотіли прийняти, або на які ми навіть самі дали згоду. За ці гріхи Христос страждає від наготи: «А ви Мене не зодягли». Отож Ісуса, який є у в'язниці, ув’язнюють душі, заражені первородним гріхом. У цій в'язниці Ісус нагий, недужий, спраглий, голодний і покинений. «Ти не відвідав Мене. Сьогодні ти не прийшов до Мене і не потішив Мене».

 

Отож, ми будемо суджені не тільки за те, що ми зробили щось погане, але і за те, що ігнорували Ісуса в собі, а також ігнорували Його, голодного і спраглого, у своїх братах. Звичайно, цією притчею Ісус вказує на фізичне милосердя щодо нашого ближнього, але вона повністю відноситься і до цього духовного рівня. Якщо я усвідомлю ці гріхи проти Ісуса, ці гріхи недбальства, байдужості чи духовного цинізму, які постійно повторюються, день у день, і цю духовну сліпоту, що я неспроможний, і навіть не хочу згадати правду про те, що Ісус витерпів на Голготі за мене – це мало б зранити моє серце. Тому прошу «Ісусе, проколи моє кам’яне серце, щоб я усвідомлював, що жив власним стилем життя, що шукаю та просовую тільки і тільки свою волю і зовсім не шукаю Божого Царства та його справедливості. Я не намагаюся правдиво шукати Твою волю, ані не намагаюся її виконувати. Я витрачаю дорогоцінний час – час, який вже ніколи не повернеться, час, в якому готується вічність для мене і для багатьох моїх ближніх». Я духовно сліпий: не бачу Ісуса в собі і не бачу Його в своєму ближньому. Якщо через правдиве покаяння певні стереотипи мого мислення не пройдуть болісною переміною, згідно норми Ісусових заповідей, іншими словами, якщо не буду будувати систему чеснот, тобто навиків, якщо не одягну Христа в себе, то втрачаю свій час і в годину смерті (а вона може прийти і сьогодні) запла́чу над цілим своїм життям. «Господи, хай прозрію!» Це взиває і сліпий в Євангелії. З воскресінням Христа пов'язані слова: «І відкрив їм очі». Христа ми неодмінно побачимо в годину смерті. Але хоч би ми почули Його голос, що каже до нас: «Слуго вірний, увійди в радість Господа твого!». Чи ми вірні слуги? Чи ми вірні Ісусові в терпіннях, у випробуваннях? Там проявляється наша убогість, там бачимо силу «старої людини», яка обманює нас і тримає в рабстві брехні і сліпоти, щоб ми не бачили Ісуса ні в собі, ні в своєму братові. Ісус каже: «Шукайте найперше Царство Боже та його справедливість». Але Боже Царство є там, де є Ісус. Боже Царство без Ісуса не існує.

 

Ісус є в тобі і в твоєму братові, але болючим є те, що ти цього не бачиш і очі твоєї віри сліпі на цю правду. «А я цього не знав», – сказав Яків, коли по дорозі до Харану Бог дав йому видіння драбини, по якій сходили і виходили Божі ангели, а водночас видіння Божої слави. Він сказав: «Це святе місце, це ворота небесні, а я цього не знав!». Так, твоя душа є тими небесними воротами, а ангели сходять і виходять, щоб вшанувати Христа, який є в тобі і якого ти не бачиш. Святий Августин зі сльозами взиває: «Стільки часу я втратив! Не бачив Твоєї любові і не любив Тебе! Як пізно я Тебе полюбив!».

 

Завантажити: Ісус в нас, як у в'язниці, а ми на це сліпі