Роздуми над Словом Життя І Кор. 14,3-4

Дата публікації:   2017-01-28
Автор:   ВВП

 

Роздуми над Словом Життя 1 Кор. 14,3-4

 

«Хто ж пророкує, то говорить людям: на повчання, попередження, розраду.

Хто мовами говорить, той сам себе повчає; хто ж пророкує, той повчає Церкву»

 

На початку 14 глави сказано, що ми повинні змагати до любові, але гаряче бажати духовних дарів, особливо ж дару пророцтва. Апостол Павло порівнює дар пророцтва з даром молитви незнаними мовами. Він пояснює, що коли хтось молиться незнаною мовою, інша людина не має з цього користі, бо цю молитву з глибин душі промовляє Дух Божий до Бога Отця, і ніхто цього не розуміє. З цього має користь той, хто молиться, але не спільнота. З пророчим даром інакше. Дар пророцтва – це не якесь віщування про майбутнє, навіть якщо Бог через пророцтво відкриває майбутні речі. Але не в цьому суть пророцтва. В третьому вірші сказано, в чому полягає його суть: 1) йдеться про духовне збудування, тобто користь для віруючих; 2) йдеться про попередження; 3) йдеться про розраду. Хто молиться мовами, безперечно, має досвід, що Божий Дух в цій молитві дає і усвідомлення нагальної потреби просити всім своїм єством за конкретну річ і залишатися або в Божій обітниці, або у вірі в Боже слово. Святий Дух в той момент дійсно заступається за нас стогонами невимовними і незнаними для нас словами, які промовляємо в Божій присутності. Якщо багато людей разом моляться мовами, то добре, щоб після закінчення молитви хтось сказав, чи йому прийшло пророцьке слово на підбадьорення чи повчання. Тоді є користь від цієї молитви і для інших.

 

Було б добре прочитати всю 14 главу. Там апостол Павло каже, що він молиться мовами більше, ніж всі інші, але у спільноті воліє радше сказати кілька простих речень, які походять від Духа, для підбадьорення інших, ніж тисячі слів незнаною мовою. Дар пророцтва має служити для підбадьорення на дорозі за Ісусом і у вірності Йому. Щоб цей дар служив для повчання і розради, було б добре знати Святе Письмо і Життя святих, а тоді Божий Дух з цього скарбу даватиме нам духовну поживу для навчання і підбадьорення. Також ми повинні підбадьорюватися і з незначних подій, які Бог допускає в нашому житті, якщо ми довіряємо Йому навіть в дрібницях.

 

З даром пророцтва також пов’язане і картання, яке для того, кого картають, є дуже болючим, але дуже корисним, якщо він приймає картання з відданістю Богу. І фізична операція є болючою, але часто без неї настала б смерть. Крім того, картання, яке приймаємо з вірою, веде нас до правдивої покори, самокритики і життєвої мудрості, якою згодом можемо з великою користю служити іншим. Свята Катерина Сієнська каже, що все зло в Церкві існує тому, що ті, які зобов’язані карати, не карають. Чому? Бо мають рабський страх і більше цінують прихильність людей, ніж виконання Божої волі.

 

Покора – це найбільша чеснота, бо пов'язана з любов'ю і відданістю Богу. Тренуватися в покорі навіть в малих речах – це дорога до святості. Над дияволом, його брехнею і хитрістю здобуваємо перемогу передусім покорою. Покора – це не підлабузництво чи роблення з себе якогось бідолахи, щоб інші це відчули і похвалили мене. Покора – це правда, а вона з'єднує нас з Ісусом.

 

Два тижні ми будемо повторювати це Боже слово про молитву мовами і про дар пророцтва, за який маємо змагатися. Бог дає цей дар кожному, хто просить. Але справжнє пророцтво випливає з того духовного ступеня, на якому ми стоїмо. Хтось промовляє пророцтво з дверей храму, інший – зі святині, а ще інший – зі Святая Святих. Отож глибина промовленого пророцтва залежить від людини – яка є її єдність з Богом. А ця єдність залежить від ступеня покори, тобто правди. Бог хоче використати кожного, але проблема є в нас. Як кажуть в народі, перешкода є в нашому приймачі. Бог говорить в різних ситуаціях, але ми часто цього не усвідомлюємо або усвідомлюємо це неправильно.

 

Існує дуже важливий принцип, на який вказує апостол Павло, коли каже: «Що ж до пророків, то нехай двоє або троє говорять, інші ж хай розсуджують» (1 Кор. 14,29). У деяких спільнотах це практикували таким способом (особливо, коли пророцтво стосувалося якоїсь зміни або якоїсь серйозної проблеми), що відповідальний за спільноту з двома помічниками вийшли за двері і просили Бога про дар розрізнення духів для конкретної ситуації. І тоді кожен з них висловив, що відчував під час пророкування, чи спокій, чи якийсь дивний неспокій, а тоді погодились на завершальному слові, яке потім, після повернення, сказали. Якщо йшлося про те, що з пророцьким  словом дуже змішався людський дух чи інший, то відповідальний сказав: «Це і це було добре для підбадьорення і повчання, але цю справу поки що не можемо сприймати як серйозну, оскільки треба почекати на відповідний час, який покаже, чи це було повністю Боже, чи ні». Звичайно, така критика того, хто пророкує у спільноті, дуже зранить. Але якщо дотичний прийме це з покoрою, то і цей дар найбільше послужить для його очищення і святості. Було б великою шкодою образитися і сказати: «Я вже нічого не буду казати, бо всі мене тільки критикують». Треба визнати критику, а потім Бог дасть дотичному світло і буде його навчати, передусім через ці болючі операції. Чому це упокорення повинно бути? Бо, як каже Боже слово, кожну гілку, яка приносить плід, Бог очищає, щоб родила ще рясніше. До того ж, якщо б навернулася якась ворожка, але повністю не відреклася б того духа, то вона може стати «зіркою» у пророкуванні. Скопіює зовнішні форми і терміни, але раніше чи пізніше таке пророцтво розіб’є всю спільноту. Приклад: В певній спільноті одна пані спершу пророкувала, щоб всі сім'ї брали на усиновлення дітей, навіть якщо й мали своїх, а якщо не мали – то тим більше, і навіть молоді подруги, у яких ще не було дітей, інакше начебто вже не матимуть дітей. Потім їм вказувала, де хто має працювати, а в тому випадку, коли чоловік і жінка працювали разом, сказала, щоб чоловік покинув роботу. І ніхто цього не розрізняв, і всі думали, що їх це зобов’язує і що це через неї промовляє Бог. Тоді завчасно мусів втрутитися авторитет, інакше все б закінчилось погано. Тому потрібно, щоб люди, які мали якесь відношення до окультизму (особливо, якщо мали якийсь досвід), н е займали в спільноті провідну роль, а якщо починають пророкувати, навіть дуже сугестивно і живо, їхнє пророцтво необхідно розрізняти і вони мусять зростати в покорі, інакше через них прийде дух обману, який в ключовий момент все розіб’є. Якщо й прийде якесь пророцьке слово, і якщо воно Боже, то про те, чи воно має реалізуватися, вирішує не пророкуюча особа, але провід, відповідальний за спільноту. І сама людина, яка порвала з різними окультними практиками, повинна усвідомлювати, що для того, щоб її дар служив, необхідне очищення через покору і що вона обов’язково потребує мати над собою авторитет.

 

Коли спільнота молиться, є кілька способів, якими можна служити даром пророцтва. Це залежить від способу молитви. Якщо молитовний порядок встановлений так, що спільнота, наприклад, чверть години молиться над певною правдою з Божого слова, а потім є коротка тиха перерва, і цей спосіб молитви по 15 хвилин повториться ще два рази, то після години молитви кожен має можливість сказати свідоцтво, якщо Бог на цій внутрішній молитві дав пізнати певну правду або якщо прийшло якесь слово. Але є й інший спосіб молитви, наприклад, спільнота молиться мовами і може, скажімо, час від часу співати. Це вільніший спосіб, який дає можливість того, що якщо комусь з присутніх Бог дасть пророцьке слово, то він почне його промовляти прямо при молитві, коли інші стишено моляться мовами. Після закінчення молитви знову ж таки необхідне розрізнення, бо зокрема, якщо пророцьке слово стосується конкретних речей і вимагає конкретних кроків, потрібно, щоб стосовно цього висловився провід спільноти. Тоді дар пророцтва служить для збудування.

 

Завантажити:  Роздуми над Словом Життя І Кор. 14,3-4