Слово Патріарха Іллі про дякування - I частина: «за все дякуйте...»

Дата публікації:   2017-09-25
Автор:   ВВП

 

Слово Патріарха Іллі про дякування

I частина: «за все дякуйте...»

 

Життєвим гаслом одного Божого чоловіка, який жив на переломі 19-го і 20-го століття, було: «Хай моє життя буде повсякчасною Божою прославою!». Цієї вдячності Богу повинні навчитися і ми. Маємо навчитися Йому дякувати не тільки, коли нам добре ведеться, але і в ситуаціях, які своїм розумом не розуміємо, які є для нас важкими і які нас пригнічують. Це практичне тренування посилить наше відношення до Бога і допоможе нам раз і назавжди позбутися страху.

 

Тому дякуймо Господу завжди і всюди, як це виражено у Св. Літургії – наприклад, під час анафори: «Достойно і праведно Тебе оспівувати, Тебе благословити, Тебе хвалити, Тобі дякувати, Тобі поклонятися….», або анамнези: «Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо Господи», а також в антифоні – «Благослови, душе моя Господа, і все нутро моє Його святе Ім’я…».

 

Для підбадьорення я хотів би згадати один приклад: Один молодий чоловік на ім’я Іван мав батька, який 30 років був рабом алкоголю. Протягом усього цього часу Іванова матір, а згодом й Іван зі своєю дружиною щодня молилися за батька. Батько Івана зовсім не признавав своєї слабкості, і коли хтось починав з ним говорити про віру, завжди дуже гнівався. Одного разу Іван почув проповідь про те, що коли замість того, щоб нарікати і просити про зміну неприємних обставин, ми дякуємо Господу Богу, то цим створимо в нашому житті простір для дії Божої сили. Іван записав собі цю проповідь на диктофон, і часто давав її слухати своїм друзям. Одного разу його самого дуже сильно заторкнула ця проповідь. Він усвідомив, що ще ніколи не пробував подякувати Господу Богу за стан свого батька. Тому сказав своїй дружині: «Знаєш що? Подякуймо Богові за те, що і ця ситуація є частиною Божого плану для його життя». І так весь день вони дякувати Богові і прославляли Його за той стан, в якому перебував батько. Увечері їхнє серце було наповнене радісним очікуванням. Наступного дня була неділя. Батьки, як завжди, прийшли до них в гості. Перед тим батько завжди дуже швидко закінчував візит і одразу ж після обіду відходив. Однак цього разу він спокійно сидів і залишився навіть на каву. Крім того сам задавав декілька питань про віру в Ісуса. І це було не все. Пройшло кілька тижнів і він признався, що є рабом алкоголю. Тоді почав шукати допомоги в Господа Ісуса і був повністю оздоровлений. Тепер Іван свідчить всій родині, яка сила є в тому, коли ми прославляємо Господа. «Тільки уявіть собі, – каже він, – 30 років ми молилися, щоб Господь змінив батька. Тепер ми тільки один день прославляли Бога за цю ситуацію, яка є, і зразу сталося чудо».

 

Боже слово закликає нас: «Завжди радійте. Моліться без перерви. За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (1 Сол. 5,16-18). Є багато людей, які дякують Господу за складні ситуації саме тому, що прийняли Боже слово, яке наказує нам за все дякувати. Через прослави і подяки людина дуже скоро дійде до стану постійної радості і вдячності, її віра зростає, і так вдячність та прослава Бога стане життєвою позицією. Але проблема полягає в тому, що більшість людей цю позицію вдячності Богу вважають дуже важкою. Хоча пробують прославляти Його, але їм здається, що це важко – за всім болісним, що вони переживають, бачити руку люблячого Бога, який все допускає для їхнього найбільшого добра. Кажуть, що не розуміють цього, і на цьому зупиняються.

 

А як ми? Можливо, і ми кажемо, що цього не розуміємо, і також на цьому зупиняємось. Наше розуміння речей стає для нас каменем спотикання у відношенні до Бога. Але в Божому слові знаходимо пояснення. Бог говорить устами пророка Ісаї: «Мої думки – не ваші думки, і Мої дороги – не ваші дороги» (Іс. 55,8) Отож йдеться про те, щоб підпорядкувати своє мислення Божій волі, тобто зректися своєї волі, своїх уяв, і прийняти Божу волю . Коли так упокоримося, Бог дасть нам потрібне світло, щоб зрозуміти Його наміри – на скільки це для нас потрібно. Адже Божа воля не полягає в тому, щоб ми придушили розум, зціпили зуби і казали: «Хоча я цього не розумію, але прославляю Господа Бога, якщо це єдиний спосіб як вибратися з цієї халепи». Це б не була прослава Бога, але маніпуляція. Думаю, що кожен з нас коли-небудь вже намагався «маніпулювати» Богом. На щастя, Бог такий милосердний, що постійно дбає про наше найбільше благо – порятунок наших душ, щоб ми могли бути з Ним навіки, бо Він сотворив нас для себе, а тому провадить нас так, як для нас є найкраще.

 

Отож, що маємо робити? Бога треба прославляти мудро і розумно. Наш розум не може цього повністю зрозуміти, хоча й будемо намагатися: ЧОМУ Бог допускає в нашому житті певні обставини, ЧОМУ і ЯК Бог щось робить. Але достатньо прийняти правду – коли Бог щось робить чи допускає на нас, тим Він бажає для нас добра. Тому маємо Його прославляти і дякувати Йому. Бог любить нас і має з нашим життям свій досконалий план.

 

Боже Слово запевняє нас: «Знаємо, що тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро» (Рим. 8,28). Можливо, ти якраз знаходишся у складній життєвій ситуації, відчайдушно намагаєшся зрозуміти, чому така річ трапилась саме з тобою. Спробуй розумом прийняти, що Бог тебе любить і що допустив ці обставини, бо знає, що саме тобі вони співдіють на добро. Прославляй Його за те, як тебе провадить, зроби це свідомо, з повною участю розуму – так, як зробило одне подружжя. Спочатку, почувши, що треба Богу за все дякувати, вони були внутрішньо роздвоєні. Вже протягом багатьох місяців вони переживали за свою доньку, яка була госпіталізована в психлікарні як безнадійно хвора. Вони просили багатьох знайомих про молитву, і самі також щодня взивали Бога, щоб оздоровив їхню дочку. Проте її стан не мінявся. На заклик дякувати Господу за стан дочки вони спочатку реагували обуренням, а потім смутком. «Адже це було б богохульство, – казала жінка, – якщо б ми дякували Богові за щось таке диявольське. Це означало б, що ми звинувачуємо Його в тому, що навмисно терзає і мучить нашу дочку. Це просто не відповідає нашому уявленню про милосердного Бога». Але чоловік сказав: «Хоча нам це не здається правильно, однак, можливо, в цьому є якийсь сенс». Жінка безпорадно дивилася на чоловіка. «Я дійсно не знаю», – сказала вона. «Але ми не маємо що втрачати, – замислено додав чоловік. – А якщо б ми все ж спробували…». І так обоє клякнули до молитви: «Господи Ісусе, ми знаємо, що Ти любиш нас і любиш нашу дочку набагато більше, ніж ми. Хочемо тепер Тобі сказати, що цілковито Тобі довіряємо. Віримо, що в житті нашої дочки Ти обернеш все на добре, а тому дякуємо Тобі за цю її хворобу. Дякуємо, що лікарі не можуть її вилікувати. Прославляємо Тебе, Господи, за Твою любов до нас, за Твою мудрість». Чим довше вони молилися, тим більше були переконані, що Бог має з ними найкращі наміри. Наступного ранку зателефонував лікар, який лікував дочку: «Стан вашої доньки помітно покращився. Прошу, прийдіть її відвідати!» Не минуло й двох тижнів, як дівчину відпустили  додому – вона була цілком здорова.

 

Прославу Бога не можна вважати якимось автоматом або чарівною формулою, яка гарантує успіх. Це спосіб життя, що узгоджується з Божою волею. Не йдеться про те, щоб прославляти Бога за очікувані результати, але за таку ситуацію, яка є. Якщо під час своїх прослав ми будемо одним оком заглядати за результатом, то обманюємо самі себе і можемо бути певні, що нічого не станеться – нічого, що б змінило нашу ситуацію. Справжня прослава Бога полягає в тому, що ми цілковито і з радістю визнаємо обставини, такими, які вони є, і цілим серцем приймаємо Божу волю, повну лобові. Основою наших прослав не має бути те, що ми очікуємо в майбутньому – це абсолютна умова, невіддільна від кожної прослави.

 

 

Завантажити: Слово Патріарха Іллі про дякування /I частина/ – «за все дякуйте…»