Шема, Ізраїль, люби Бога

Дата публікації:   2018-03-24
Автор:   ВВП

 

Шема, Ізраїль, люби Бога

 


Боже слово каже: «Любитимеш Господа, Бога твого...» (Мт. 5,34).

Як конкретно можемо виявити Богу свою любов? Коли боремося з грішними думками і зрікаємося своєї волі, свого погляду, своїх почуттів чи бажань навіть у дрібних повсякденних справах.

 

Ісус каже: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого і візьме хрест свій ...» (Мк. 8,34). Це перший крок − зректися, а другий − взяти хрест. Це означає в покорі приймати дану ситуацію, усвідомлювати, що ношу в собі «стару людину», тобто отруту, яка через гріх ввійшла в нашу природу. Людина не хоче цього бачити, бо без погляду віри на Христа і на Його хрест це веде до депресії. Але треба признати: «Це мій хрест. Так, мушу нести цю „стару людину” аж до смерті, як хрест, але тепер знову від неї внутрішньо відділяюся».

 

«Хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить її, той її спасе...» (Лк. 17,33) Оскільки наша душа заражена інфекцією первородного гріха, в ній сконцентрована гордість, самообожнення, пожадливість, нечистота, лінивство... Без втрати своєї душі, що на практиці означає відділення від усього «свого», неможливо її спасти. Ця внутрішня боротьба, яку ми ведемо в даний момент, є проявом чистої любові до Бога.

 

Ми повинні терпеливо нести свою зіпсуту природу, бути співбезсильними з Христом, співрозп’ятими, убогими духом. «Блаженні убогі духом...» (Мт. 5,3). Що означає бути «убогим духом»? Це означає відділитися від багатства своєї душевності разом з її потягами. Тобто не тіло, але дух людини має бути розп'ятий. Коли своє хотіння чи нехотіння віддамо на хрест, то таким чином станемо вільними. Тоді наш дух буде убогий − вільний для Бога, вже не поневолений. Умова для цього − втрата душі в даний момент. Це чиста любов до Бога.

 

Приклад: прийде якась нечиста думка чи згадка. Ми повинні зупинитися і усвідомити: «Господи, Ти це бачиш. Нема нічого прихованого, що не стане явним. Тепер мене знімають небесні камери, а також і демонські. Звіт за цю хвилину буду здавати перед цілим всесвітом. Господи, в даний момент ставлю Тебе на перше місце!». Тоді потрібно сказати собі гасло, яке допоможе відділитися від грішної думки, наприклад: «Зречися!». Господи, зрікаюся! А тоді буквально відсікти цю думку, уяву чи почуття і думками переключитися на щось інше, наприклад почати вирішувати якусь проблему. Нечисті думки людина повинна відсікати. А якщо не вдається їх позбутися, треба молитися: «Господи, нехай зійде вогонь з неба і спалить цю думку (уяву, почуття)». Тому корисно мати гасла, які допоможуть нам в духовній боротьбі.

 

Подібно є і з дисципліною в їжі. Можна зробити собі постанову, що будемо їсти тільки у визначений час, щоб навчитися дисципліни. Коли появиться апетит до їжі в інший час, не мусимо відразу йти і їсти, але скажемо собі: «Господи, хоча б це мале самозречення зроблю з любові до Тебе». Але це не означає, що ми повинні надто зосереджуватися на їжі, бо це не основне. Це лише нагода через мале самозречення виявити свою любов до Господа Ісуса і тим тренуватися в дисциплінованості. Але головне − боротися з заздрісними, себежалісними та іншими грішними думками, бо вони набагато більше стають на заваді живому відношенню до Ісуса. Коли прийде якийсь себежаль, то відразу ж запитай себе: «Що це є?» − Невіра. Тоді треба зректися себе і відділитися від цього. Або коли прийде заздрість, одразу ж треба собі сказати: «STOP!», і намагатися робити якраз протилежне: почати дякувати Богу за цю людину і щиро бажати, щоб Господь її благословив і щедро наділив усім необхідним. Або прийде розпач... «СТОП! Це брехня! Геть від мене!». Відітни і відкинь від себе! (див. Мт. 5,30). І так знову і знову.

 

«Тим, які люблять Бога, все виходить на добро» (Рим. 8,28). Навіть спокуси і Божий ворог повинні служити для нашого добра, бо допоможуть нам пробудитися з лінивства, тупості і байдужості. Але ми мусимо постійно мати перед собою мету − любити Бога. А це означає втрачати свою душу і її бажання... Це Божа воля для нас − тут і тепер любити Бога, зректися задля Нього якоїсь дрібниці. Він бачить це, хоча й перед людськими очима це приховано.

 

Корисно мати мотивацію, за що це жертвуємо. Наприклад, як покаяння за наші гріхи, лінивство, байдужість... Треба пригадувати собі, як цар Давид: «Мій гріх завжди переді мною...» (Пс. 51,5). Досить згадати конкретний гріх. Або можемо жертвувати це за навернення наших рідних, за Церкву, яка стікає кров’ю... Треба постійно мати мотивацію, чітку мету. Як це закінчиться, що буде далі – про це не маємо турбуватися. Кожен день має достатньо своїх турбот. А мета нашого життя − любити Бога всім серцем, всією душею і всією силою.

 

Скільки всього витерпіли тисячі і мільйони мучеників! Вони віддали за Христа навіть своє життя. Вони вистояли, бо мали перед очима мету. І ми повинні її мати − Христове світло, Його святе обличчя. Він стільки за нас витерпів, а ми не хочемо навіть трохи. Мусимо нарешті запалати святим гнівом проти свого лінивства і з горливістю сказати собі: «Вже досить цього! Встань і ходи!». Не сміємо залишатися лежати в смутках і депресіях!

 

Треба навчитися порядку, дисципліни. Коли зранку прокидаємося − виключити будильник і не роздумуючи встати, і навіть якщо б ми спали лише годину. Хто почне роздумувати, програє. А так само і в духовній області. Людина повинна мати здорові принципи, щоб не була розпещена, не шукала комфорту. Не треба сприймати серйозно нарікання чи себежалі, а треба іти вперед − за Ісусом. Адже ми вже не маленькі діти! А коли нас хтось скартає, чи ми в чомусь програємо, то признаймо собі: «Я це заслужив. Дякую, Господи». А тоді треба далі робити свої обов’язки. Згодом, на молитві, можна це собі проаналізувати і віддавати Богові, поки не відійде.

 

Ми повинні залишатися в Божому слові, в Божій присутності, а не в присутності себежалю і похмурих думок. Цьому не можна відкриватися, а тим більше служити, але навпаки − слід боротися з цим. Нашим Господом є Ісус!

 

Отже, наша душа − доволі велика єпархія. Там маємо вести боротьбу за Боже Царство. Небесні камери все знімають. «Нема нічого таємного, що не стане явним» (Мт. 10,26). Злі думки, почуття... – все це маємо відразу відкривати і давати до світла, бо коли будемо самі себе судити, то у вічності вже не будемо суджені (див. 1Кор. 11,31). Однак відкриється не тільки все погане. Також все, що зробимо з любові до Ісуса, навіть найменші самозречення і жертви, колись відкриються перед Божим судом, перед всіма ангелами і всім світом.

 

Поки живемо в часі, можемо його максимально використовувати. Тією боротьбою, яку ведемо у своїй душі, боремося і за багато інших душ, які є в світі і не можуть та не вміють боротися проти нашого спільного ворога − «старої людини», диявола і світу. Ми, люди, наче з’єднані посудини. Божа ласка, яку ми здобудемо, проявиться і на інших. Ми прагнемо духовного воскресіння нашого народу. Що можемо робити? Можемо приносити малі мирні жертви, а головне − молитися. Ісус каже: «Не могли чувати зі Мною хоча б годину? Чувайте і моліться!» (Мт. 26,40). Все залежить від нас, чи ми використаємо цю можливість.

 

Завантажити: Шема, Ізраїль, люби Бога