Роздуми над Словом життя Рим. 8,4

Дата публікації:   2019-10-19
Автор:   ВВП

 

Роздуми над Словом життя Рим. 8,4

 

«Щоб оправдання Закону здійснилося на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом»

 

У 4-му вірші 8-ої глави послання до Римлян сказано, що умова здійснення оправдання Закону на нас ‒ щоб ми жили не за тілом, тобто не за законом гріха, який є в нас, але за Духом Божим. У цій 8-й главі часто повторюється грецьке слово «саркс», яке перекладається як «тіло». У цьому сенсі воно означає нижчу, тілесну сторону людського єства. Тут дуже сильно діє закон гріха та негативних пристрастей, які поневолюють людину. У грецькій мові для означення тіла використовується також термін «сома», але він водночас охоплює і психічну сторону. На противагу цьому, у споріднених віршах говориться про Духа і тут мається на увазі Святий Дух. У 16-му вірші сказано, що глибоко в нас, в нашій душі, є наш людський дух, і написано: «Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми ‒ діти Божі». Коли звернемо увагу на три попередні вірші, то в першому вірші наголошується, що немає ніякого засуду для тих, які є у Христі Ісусі. І там знову підкреслюється, що закон Духа, який є у Христі Ісусі, визволив нас від закону гріха і смерті. Закон гріха і смерті діє в тілі, якому відповідає грецький термін «саркс». На іншому місці апостол Павло розділяє людей на тілесних ‒ «саркікос», душевних ‒ «психікос», і духовних ‒ «пневматікос». Бути душевним видається чимось більшим, ніж бути всього-лиш тілесним, але Боже слово ні людську тілесність, ні людську душевність не ставить за приклад. Воно вказує, що поки людина не є «пневматікос», тобто пройнята Божим Духом так, щоб настало оздоровлення, в ній панує дисгармонія, спричинена родовищем зла, тобто первородним гріхом чи насінням диявола, яке було прищеплене до нашої природи. Воно мусить бути паралізоване, інакше через нього діють закони гріха. Велике таїнство ‒ як досягти перемоги, але Боже слово до певної міри нам його відкриває ‒ в міру того, наскільки людина вже має духовний досвід на дорозі очищення. Його отримуємо, з одного боку, через реалізацію Христової вимоги «Зречись себе, візьми свій хрест і йди за Мною», а з іншого ‒ через входження до Христової смерті. У повсякденному житті це означає, що свої проблеми вирішуємо не лише розумом, але так, що даємо їх до Божого світла і щиро шукаємо Божу волю. Хто пішов ще далі, той здатний, той вже навчився, що навіть якщо отримає від Бога здійснення певної обіцянки, як Авраам отримав Ісаака, то готовий пожертвувати цього «Ісаака». Наприклад: ти отримаєш світло в певному питанні або осягнеш якусь ласку і радієш цим ‒ а Бог хоче (не завжди, але іноді), щоб ти пожертвував Йому це світло чи щось інше, що Він тобі дав. А людина вже не хоче це зробити, вже це тримає, взяла це за своє. Перед тим була, як кажуть, «на воді», а тепер вже має якусь певність, яку не хоче втратити. І раптом Бог хоче, щоб пожертвувала цю певність і знову лише цілковито довіряла Богу і була дійсно розп'ята, безсильна. Через таке розп'яття, безсилля і біль людина має бути з'єднана з Богом і давати Йому цей власний біль. Тоді в ній дійсно терпить, жертвується Христос. Часто це розп'яття має більшу вартість, ніж дар ‒ світло, яке Бог перед тим нам дав і яке ми Йому пожертвували. Зростання в цьому досвіді ‒ це ходіння в Дусі. Для цього не існує ніякого університету, ніяких інструкцій. Це вміння, яке неможливо окреслити. Людина повинна вчитися ходити, робити крок за кроком, тобто дати себе вести Святим Духом. А якраз про це і говорить уся 8-а глава: щоб ми дали себе вести Святим Духом, а не тілом, тобто лише своєю природою. Це не означає, що ми повинні відкидати розум, логіку, почуття. Ми повинні їх використовувати, але над ними має бути світло спасительної віри, спрямування вгору, зв'язок з Богом. Тоді на цьому шляху Бог дає особливе глибоке пізнання, справжнє видіння. Буває візуальне видіння, коли вам може з'явитися, наприклад, ангел Господній, Діва Марія чи Господь Ісус, але існує велика небезпека, що видіння неправдиве. Також буває видіння глибоке, духовне, Бог дає його протягом кількох секунд, так що людина ясно усвідомлює ‒ наче осяяна променем світла ‒ наприклад, велику Божу любов до нас, людей, або людську нужденність, і має співчуття до всіх людей. Усвідомлює, що є найбільшим грішником, бо отримала більше ласки, ніж інші, але все ж це не веде її до розпачу. Людина залишається у великому спокої та в єдності з Ісусом, бо віддала Йому все, і цю нужденність, і знає, що Ісус помер за грішників, які каються.

 

Хтось міг би подумати, що не ходити за тілом означає постити аж до знищення здоров'я і в тому бачив би святість та наслідування Христа. Це було б помилкове розуміння. Ніхто не заперечує великого значення посту і того, що людина бореться з лакомством і гурманством, бо це правильно, але як каже святий Василій, кожен повинен їсти відповідно до потреби. Якщо хтось важко працює, повинен харчуватись поживнішою їжею. Норма ‒ не пошкодити своє здоров'я, тобто вести здоровий спосіб життя. На жаль, сьогодні люди не ведуть здоровий спосіб життя, але нездоровий, тому часто, коли приходять до лікаря і він з'ясовує причину хвороби, то спершу призначає правильний спосіб харчування і часто – строгу дієту. Нерідко через нерозумний і неправильний спосіб життя людина сама спричиняє собі хворобу. Як? Або надмірно догоджує тілу, або ж навпаки: женеться за оманливою кар'єрою і страждає неврозами, або повірить у т.зв. корисність вегетаріанства і виглядає, як шкіра і кості, всі гроші викидає на спеціальну страву і робить з їжі ідола – це наступна крайність. Царство Боже – не в їжі та питті, і в цьому не полягає святість. Вона полягає передусім у нашому відношенні до Бога. Ми повинні бути, насамперед, в молитві, а потім і в житті, правдивими перед Богом, а тоді зуміємо приймати і упокорення, висміювання та поразки у відносинах з людьми. Біль від цього ми повинні давати Ісусові, а не впадати в депресію, ненависть, помсту чи навіть бунт, при якому робимо Бога слугою ‒ на нашу ж шкоду. При цьому забуваємо, що Він любить нас більше, ніж ми самі себе.

 

Отож, повернімось до вірша, який будемо два тижні повторювати. Справедливість Божого Закону, який дійсно є справедливим, ми не здатні виконати. Тому і в попередній главі пояснено, що Божий Закон слабкий через тіло. Через те Бог послав Свого власного Сина в тілі. Ісус взяв на Себе нашу людську природу з тілом, окрім гріха. Він переживав страждання і болі, як і кожна людина. В тілі, у стражданні, яке Він задля нас витерпів ‒ не тільки тоді, коли цілими ночами молився, але передусім ‒ в душевній боротьбі в Гетсиманському саду, при бичування, при вінчанні терням, при болісному помиранні і смерті на хресті Голготи, коли взяв на Себе всі гріхи та корінь гріха і взивав: «Елої, Елої, лема савахтані? ‒ Боже мій, Боже мій, чому Ти Мене покинув?», Він звершив наше спасіння, а потім передав Свого духа в руки Отця. Він у Своєму тілі, згідно з Божою справедливістю, Своїм терпінням заплатив за наш первородний гріх і за всі гріхи. Він, будучи правдивим Чоловіком, а водночас правдивим Богом, засудив гріх на Своєму тілі, щоб справедливість Закону здійснилася на нас. Але умова, яку ми повинні виконати ‒ вірою прийняти дар спасіння і вже не жити за тілом, але за Духом.

 

Пояснення цієї глибокої правди продовжується в наступних віршах, які знову її підкреслюють і глибше розкривають. Отже, питання звучить: Як маємо жити за Духом? Святе Письмо говорить про хрещення Святим Духом і про говоріння мовами. Йдеться про дар молитви, коли в нас молиться і заступається Дух Божий невимовним стогоном, як сказано в цій главі у 26-му вірші. Це ознака прийняття Святого Духа, тобто хрещення Святим Духом або ж повноти Святого Духа. Але чимось іншим є ходіння у Святому Дусі. Це пов'язане з тим, що людина приймає Божий Закон і Божі Заповіді та старається їх виконувати, хоча спочатку не є сильна духом. Вона спотикається і падає, але знову встає і покірно вчиться та знову просить допомоги в Божого Духа. У молитві взиває до Небесного Отця, щоб дав силу і мудрість, та знов у покорі дозволяє себе вести Святим Духом, тобто дозволяє, щоб Він відкрив її хиби, щоб вона змогла їх бачити, визнати і нести. Таким чином отримує особливий дар кардіодіагностики, тобто пізнання людського серця та мислення також в інших людей. Але найперше мусить мати досвід, здобутий на собі. Багато святих, як про це свідчить чимало прикладів, наперед знали, хто до них приходить, яке має мислення і чого хоче. Приклад є і в Старому Завіті. Коли захворів син Єровоама, цар Єровоам сказав до своєї жінки: «Устань, переодягнись, щоб ніхто не знав, що ти жінка Єровоама, і йди в Шіло. Там є пророк Ахія». Але Господь сказав Ахії: «Ось, прийшла жінка Єровоама щоб отримати у тебе слово про свого сина, який є хворий. Скажеш їй так і так. Як прийде, то буде видавати себе за когось іншого». Як тільки Ахія почув її кроки, коли вона входила у двері, сказав: «Заходь, жінко Єровоама! Чому ти видаєш себе за когось іншого? Я посланий до тебе з суворим словом…».

 

Отож Бог говорить до людини ‒ але до тією, яка говорить до Бога і намагається щиро ходити дорогами Божих Заповідей і знаходити час на розмову з Богом. Божі натхнення на різних рівнях дає Святий Дух кожному щирому християнину, але якщо він вірний. Тоді Бог поступово дає йому більше і більше духовне пізнання і досвід та справжню мудрість, яка рахується зі смертю, з вічністю, і чутливо усвідомлює те найнеобхідніше: не мати дарів і досвідів, а потім навіть Дарителя проміняти на дари, але всього зректися, щоб мати зв'язок любові з Тим, який є Дарителем. А це саме те, про що говорить Ісус у першому Блаженстві: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне». А потім також: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». Такі вже бачать Його у певних проблисках і в цьому житті. Але це важко виразити словами. А потім знову прийде період певної темряви, коли людина повинна ходити тільки у вірі, а допомогою для неї є Божий Закон.

 

Ще одне пояснення того, що означає ходити в Дусі: Якщо людині йдеться про себе і про свої, насамперед матеріальні, вигоди, кар'єру, самореалізацію, а, зрештою, і про своє духовне добро (що є найбільш замасковане), то вона живе для своєї слави і постійно хоче бути понад іншими. В такому випадку може читати навіть сотні духовних книг і духовно говорити, але Духом не ходить. Іншими словами: якщо вона не втратила свою душу задля Христа і Євангелії, якщо не втрачає її знову і знову в певних ситуаціях, то не ходить в Божому Дусі. Коротше кажучи: якщо в кінцевому результаті мені йдеться про себе, якщо метою моїх зусиль є щось моє ‒ моя честь і слава, моя вигода, моя кар'єра, просто моя особа, яка хоче подобатися людям, яка вона духовна, ‒ то я не ходжу в Божому Дусі. Але коли є остаточна спрямованість на Бога, а тоді і бажання втрачати задля Нього і свого «Ісаака», тобто духовне чи матеріальне добро, тоді людина ходить за Божим Духом і не ходить за тілом. Коли кінцевою метою є справді сам Бог, людина має готовність та бажання втрачати і добрі речі, навіть якщо в людських очах це буде виглядати як поразка. Вона знає, що тоді від Нього отримує набагато більше ‒ Його Духа!

Отож, коли людина дійсно спрямована на Бога, а не на себе, то робить кроки в Дусі, а не в тілі.

 

Але ходити в Божому Дусі не означає, що людина буде позбавлена спокус і боротьби. Вона повинна через покаяння знову і знову виходити зі свого егоїзму, бо автоматично втрачає спрямування на Бога. Вона повинна щодня черпати силу у молитві. Ми прямуємо до вічності, тут є поле бою ‒ іноді великих, а іноді малих битв. Життєва мудрість, яка, по суті, є дорогою самовідданої покори, виражена також в одній старій казці. Гордий Іван був покараний так, що отримав голову ведмедя і не міг її позбутися, бо умовою було зробити добрий вчинок. Але він навіть добрі вчинки робив лише заради себе. Коли ж вперше зробив добрий вчинок заради ближнього, ведмедяча голова зникла.

 

Завантажити: Роздуми над Словом життя Рим. 8,4