Конкретна провина Протоархимандрита (14.1.2005)

Дата публікації:   2005-01-14
Автор:  

 

Конкретна провина Протоархимандрита

 

Всечесніший Отче Протоархимандрите

Генеральні Консультори 

Отче Протоархимандрите,

кожен з нас мусить час від часу давати звіт і не тільки колись перед Богом, але вже і в цьому житті. Ви займаєте найвищий уряд в нашому чині. Ми, котрих Ви поставили до безвихідної ситуації, тепер для Вас являємось викидом сумління перед цілим чином і Церквою. З такої позиції пишемо Вам цього листа, котрий поділяємо:

1. Ваша конкретна провина.

2. Корінь сліпоти- гріхи проти першої заповіді.

3. Східна духовність.

4. Візія Чину – монастирі “sui iuris “.

5. Послух.

6. Патріарша комісія для монашества.

1.Ваша конкретна провина:

Ліквідація Чеської делегатури (20 монахів) і української місії(9монахів), всього 29 покликань; з них 12 священиків, 10 студентів теології. Академічні титули: PaedDr (3), ThDr (4), PaedMgr. (2), ThLic (2), ICLic (1), Ing (5).

Ліквідація відбулася без подання провини, йдеться про колективне покарання. Причиною було, що 4.07.2004р. чотири отці з Чеської делегатури, і два отці і два брати з України попросили про монастир „sui iuris“ – відповідь: ліквідація Чеської делегатури 13.07.2004р. За це прохання , яке стало колективною провиною була покарана ціла Чеська делегатура найвищим покаранням без подання причин і без можливості захищатися.

а) Ваша т.зв. візитація в місяці вересні, занотована в документі на шести сторінках, є свідоцтвом брехні, маніпуляції і цинічного очернення; маємо на це опрацьований аналіз- відповідь.

b) 1.08.2004р. до Підгірців прийшли коло 20-ти монахів, щоб фізично нас ліквідувати, без жодного декрету. З ними був Ваш заступник з генералату. За цю акцію несете Ви відповідальність! Це вже наперед було пов’язано з відвідинами вашим заступником і отцем Протоігуменом кардинала Л.Гузара, щоб очорнити нас. Під впливом такого візиту Він написав лист проти нас і послав його всім єпископам.

с) З Вашим благословенням о.Протоігумен Г. Гриньків зі своїми дорадниками звернувся до державного уряду (бувше КДБ), щоб вони нас ліквідували, а деяким відмінили візу і депортували з України. Якщо ми порушили церковне право, то Церква мала би нас судити. В багатьох випадках Ви порушили церковне право, а тому ми подали себе і Вас до церковного суду, щоб це вийшло для Вашого і нашого дочасного і вічного добра, а також було пересторогою для тих, які зловживають церковним урядом, як і Ви.

d) В жовтні 2004р. Ви видали нам неправосильний декрет, коли нас посилали до неіснуючої делегатури і неіснуючого монастиря і одночасно створили кампанію очорнень.

е) Дня 13.12.2004р. Ви відвідали в Празі єпископа Л.Гучка. Після ліквідації Чеської делегатури Ви морально йому помогли, щоби вкрав три доми, які належали ЧСВВ. Він також перешкодив цьому, щоб в Чехії була заснована УГКЦ. Сьогодні Ви з ним домовилися, щоб бувший єговіст, сьогодні протестант, „спеціаліст по сектах“, нас монахів, нап’ятнував сектою. Цей документ мав бути посланий на Україну Патріархові і всім єпископам, як нас про це повідомили.

f) Потім поступово видавали декрети з метою виключення з Чину! Декрети є канонічно неправосильні, бо Ви не дотримались ККСЦ кан.1486 в цілому його обсягу, а що більше, Ваші декрети є свідченням зловживання владою, бо нас караєте за імаґінарну провину!

g) Взірцем зловживання владою є декрети №108/04 і 109/04 від 1.12.04 о.Кирилу Шпіржіку. Тут покликаєтесь на свій найвищий Богом даний авторитет, і в ім’я святого послуху наказуєте, щоб о.Кирило вчинив тяжкий гріх, тобто, щоб признався до зла, якого не вчинив. Ви даєте йому підписати написаний Вами модель “розкаяного листа”, щоб потім могли його покарати за признану ним провину! Це нагадує методи КДБ і духа, який володіє в сектах, де керують ґуру. Цим урядовим церковним документом погрожуєте, що коли до 14 днів не зробить цього, що йому наказуєте, буде покараний суспензою і виключенням з Чину!

2.Корінь сліпоти – гріхи проти першої заповіді.

Під час візитації у вересні 2004р. Ви сказали: ”Я кілька років тому поважно захворів, стан був критичний, медицина не бачила причини хвороби і не могла дати жодного ліку. В Бразилії, в нашому чині є монах, брат якого займається цілительством. Він мене чудом оздоровив. Він також лікує цілу нашу провінцію!”

Запитуємо: якою силою Ви були оздоровлені? Тут, на перший погляд, йдеться про невинну річ. Але , що скривається під поняттям цілитель? То не є людина, яка тільки розуміється на тому , які трави треба пити, бо таке лікування є дозволене. Але відвідування цілителя, екстрасенса є пов’язане з тим, що у нього добачують енергії, окультні таємні здібності і дари, через які лікує і на відстані. Що то за здібності? Від кого є ті дари? Що то за енергії? Ці енергії не мають природнього характеру. Ці дари не є від Бога! Таку діяльність відносимо до білої магії, яка так “помагає людям”. Який за нею є дух, коли таку здібність мають також неохрещені і погани? Яка духовність є за тим, коли і Боже слово забороняє це?(див.Втор.18,9-14; Ді.8,6-23). Адже біла і чорна магія Церквою є заборонена (див.о.Ю.Катрій,ЧСВВ - “Божі заповіді”, див. ККЦ 2116-2117). Коли людина через таку службу є “оздоровлена”, то потім за таке духовне оздоровлення приходить кара. По-перше не є прославлений Бог, бо людина до Бога не зверталась, але прославлений цілитель. Стоїть питання чи це є правдиве вилікування?! Часто така хвороба повертається, або появляється інша хвороба. Є тут вплив і на психіку: можуть прийти різні депресії, різні сни, духовний тиск, щоб хулити Бога, схильність до гордості, безнадійність і самогубні думки, нечутливість на ніжний подув Святого Духа, затверділість, сильні спокуси проти св.чистоти у монахів, втрата дару целібату, людина заблокує Божі ласки, бо відкрилась на інше духовне джерело, далі підступність, крутійство, цинізм, підлі вчинки. Людина і далі буде ходити на літургію, до Св.Причастя, але все це буде тільки зовнішнє, бо порушилось особисте відношення до Бога. Серцем відвернувся від Бога і став нездібним чинити покаяння!

Тут мусимо розрізняти побожність природню, котра є менше чи більше в кожній людині і навернення та віру в Христа! Погани теж в своїй основі були побожні. Св.Павло на Ареопагу їм сказав:”Бачу, що ви вельми побожні.” (Ді.17,22). Але тут ідеться про ідолопоклонство, а не про спасительну віру!

Ми повинні звіщати Христа, щоб ті, які не мають віри, або мають фальшиву віру(в цілителів, ворожбитів, енергії, чакри, мантри, аури, гороскопи і т.д.), ”…щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога”(Ді.26,18).

 

Що говорить Святе Письмо і наука Церкви про окультизм.

a) Святе Письмо

b) Традиція Отців

c)Катехизм Католицької Церкви

a)      Святе Письмо.

“Я - Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі. Не будеш мати інших богів крім мене…” (Вих.20,2-6). Індуїзм має тисячі богів, котрим поклоняється, інші релігії зображають богів у виді звірят, напр. поганський Єгипет, Тибет,де поклоняються сонцю, місяцю,зорям,…

Втор.18,10 - “Нехай у тебе не буде нікого , хто би переводив свого сина або свою дочку через вогонь,віщун, котрий віщує по зірках, ані екстрасенс, ані чародій, ані білий маг, ані хто допитується мерців, ані хто займається спіритизмом!” Кожен , хто чинить такі речі є огидний Богові! Саме за ці гидоти Бог проганяє такі народи!

В цілому Святому Письмі є бій проти цих практик магії, віщування і спіритизму, тому, що за ними є інша духовність і інший дух, ніж є Божий Дух - Святий Дух.

Справа не є така проста! Сьогодні звертаються до віщунів, цілителів політики, артисти, бізнесмени, а нажаль, монахи і монахині! Ісус сказав:”…не знаєте ані Писання, ані Божої сили!” (Мт.22,29).

Такі гріхи Бог називає огидними і через ці гріхи: звертання до інших духовних сил- Бог карає Ізраїля війнами, хворобами, вигнанням до Вавилону. В Св.Письмі (книга Хронік) кожен цар оцінювався по цьому чи він звертався до таких сил чи людей, які їх репрезентували, чи ходив на їх практики, чи виступав проти них. Якщо звертався до віщуна, екстрасенса, то написано слово “тому”, а далі була означена конкретна кара, яка падала на цілий Ізраїль!

Наші віруючі ще ходять до храму, але коли появляється проблема, то йдуть до віщунів, екстрасенсів, цілителів і у них шукають помочі, замість того,щоб каялися і з вірою просили оздоровлення в молитві віри! Такі практично не вірять в Божу силу. Тому є великим гріхом і великим згіршенням коли монах, а тим більше генеральний настоятель публічно звертається за допомогою до таких цілителів, та ще й робить їм рекламу!

b) Традиція Отців (див.Канони Cхідних Церков).

Св.Василій в правилах 72 і 65 за відвідування таких людей дає кару подібну, як за вбивство: 20 років на хлібі і воді, заборона участі в літургії. Пізніше кара за це була: 6 років на хлібі і воді, 250 поклонів щодня і заборона участі в літургії (правило 83). В Ст.Завіті за відвідини віщуна чи людей, які диспонують такими силами, була кара смерті! (Лев.20,27; Втор.17,3-5).

c) Катехизм Католицької Церкви 2115-2117.

“Усі форми ворожбитства треба відкинути: вдавання до сатани чи до демонів, викликання померлих чи інші дії, що помилково передбачають “розкриття” майбутнього. Звернення до гороскопів, астрології, хіромантії, тлумачення віщувань і долі, явища ясновидіння, вдавання до медіумів містять у собі прагнення до панування над часом, над історією і, зрештою, над людьми, як і бажання увійти в спілку з окультними силами. Вони вступають у суперечність із вшануванням і повагою, які поєднані з любовним страхом, що їх ми зобов’язані віддавати єдиному Богові.” (ККЦ 2116).

“Усяке вдавання до чаклунства або чародійства, за допомогою яких намагаються заволодіти окультними силами, щоб поставити їх собі на службу й отримати надприродну владу над ближнім,- навіть, щоб цим забезпечити його здоров’я,- вступає у важку суперечність із чеснотою релігійності. Ці практики засуджуються ще більше, коли вони супроводжуються наміром зашкодити іншому або коли йдеться про втручання демонів. Носіння амулетів також заслуговує осуду. Спіритизм часто містить у собі ворожбитські або чаклунські практики. Тому Церква нагадує вірним остерігатися їх. Звернення до медицини, названої народною, не узаконює ні викликання злих сил, ні використання легковірності іншої людини.” (ККЦ 2117).

Тут Церква ясно, в дусі цілої традиції, забороняє християнам не лише чорну магію, але і білу магію, котра пропонує “забезпечити його здоров’я”. Те, що монахи і їх настоятелі вдаються до білої магії і називають це Божими дарами, харизмами - є незнання Писання, незнання духовного бою, є велике згіршення, за котре приходить прокляття.(див.Втор.31,16-32,52). Тому Церква є паралізована і тому дух поганства проник у Церкву! Тому ми, монахи і монахині повинні правдиво навернутися: знайти особисте відношення до Христа, поставити Його на перше місце, Його наслідувати, Його любити цілим серцем і всією душею і розійтися з фальшивою духовністю, яку репрезентує армія екстрасенсів, цілителів, ворожок та народні повір’я. Своє здоров’я маємо шукати в Бога і в лікарів-спеціалістів! Можемо користуватися травами і чаями, але не тими, які нам будуть пропонувати якісь чудодійні цілителі з їх рецептами і “духовністю”! Контакт з такими людьми є духовною інфекцією, а результатом є втрата у монахів Божого Духа. Ап. Павло в листі до Римлян 1,18-32 пише, що відвернення від почитання правдивого Бога до поклоніння силам темноти в символах птахів, четвероногих і гадів стягує кару: збочення в сексуальній області.

Навернення: Основна річ для кожного без винятку- це потреба навернення! Власне таке біблійне навернення мусить включати те, що прийму Ісуса Христа, як свого особистого Спасителя (Рм.10,9), а також йому віддам ціле своє життя”! Не живу вже я, але живе в мені Христос!” (Гал.2,20). Це і є конкретний крок - конкретне висловлення, а потім до цього моменту ціле життя повертаюсь, це є дорога правдивості, дорога правдивого оздоровлення Богом і правдивого покаяння. Якщо людина щиро навернеться до Христа, то тоді повинна також дозволити Ісусу Христу охрестити себе Духом Святим і вогнем (Мт.3,11), і так прийняти в повноті Святого Духа, щоб міг бути свідком Христа (Ді.1,8). Такий християнин мав би слухняно прийняти і заповіт Ісуса Христа на хресті (див. Ів.19,25-27). І тепер настає духовний бій (див.Еф.6,10-). Сюди відноситься: “Хто витриває аж до кінця, спасеться!” (Мт.24,13). Навернення включає те, що людина приймає Боже слово, як Боже слово, а не як слово людське (1Сол.2,13).Це означає, що християнин слухняно схиляється перед таїнством Божим і свій розум схиляє перед Богом, а далі ще відречеться фальшивої духовності, поєднаної з ґуруїзмом, фальшивої духовної літератури, чудотворних цілителів, ворожок, яким дає свою віру, зречеться віщування на спіралі і маятником, а також розійдеться з духом бунту проти Бога, який діє через явні і укриті форми магії, віщування і спіритизму! Все це сьогодні є втілене в т.зв. альтернативній медицині, в певних напрямках музики, мистецтва і культури, а також в народних повір’ях. Покидати цю фальшиву віру є дуже болючий процес! Але без цього не буде правдивого навернення. (в Ефесі, такі навернені люди, спалили окультну літературу вартістю 50 тис. срібняків (Ді.19,19). Св. Павло в Филиппах вигнав віщунського духа (Ді.16,16-18)).

3.Східна духовість.

Західна духовність протягом століття відкрилася для раціоналізму і різних філософій. Східна християнська духовність, навпаки, будується на постійному поверненні до традиції, до джерел християнства, які збереглись в літургійних книгах. Основою східної духовності є правовірність - (православ’я), котра полягає на доскіпливому дотриманні основних правд християнської віри і постійному їх оживленні і реалізації в особистому житті. Цією основною правдою християнської віри є насамперед свідомість своєї грішності і особисте відношення до Христа, як до свого Спасителя. Це пояснено у відомій монашій молитві: “Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!” І тому східна духовність краще збереглася в монастирях, а не на академічному грунті університетів. Ця духовність опирається на традиції апостолів, отців і святих! Живими носіями цієї потрійної традиції є насамперед монастирі, котрі в Церкві репрезентують пророчу службу. Здоровий традиціоналізм чи консерватизм правдивого монашого життя оберігає перед інтелектуальними єресями, але також перед фальшивою духовністю і фальшивою містикою. Церква є побудована на “підвалині апостолів і пророків” (Еф.2,20). Службу апостолів несуть єпископи, а службу пророків- монахи і монахині! В енцикліці “Vita Consecrata” Папа Іван Павло II наголосив на пророчу службу монахів, передовсім в контемплятивних монастирях.

Східна духовність тісно пов’язана з пророчою службою монашества. Монахи на Атосі не проголошують модерних єресей, але є правовірними в навчанні і житті. Вони зберігають мислення Церкви, яким керуються єпископи і віруючі. Монахи з Атосу мають насправді більший моральний авторитет ніж Патріарх і єпископи.

4. Візія Чину – монастирі “sui iuris “.

В східній духовності не існують чини, але є самостійні монастирі (і конфедерації), котрі мали би творити пророцький уряд в Церкві.

Як це є у Василіянському Чині? Теперішній Василіянський Чин не має свого коріння в духовності Св.Василія Великого. Св.Василій не заснував жодного чину, але були тільки монастирі, для яких він написав правила. В 36 правилі написано: якщо в монастирі втратиться дух ревності, тоді монах, який це бачить повинен вказати на це іншим монахам, але якщо вони його не послухають, не зміняться, то він має від них відійти до іншого монастиря, де є дух правдивості.

Але сьогодні тут є структура великого Чину. Якби хтось захотів правдиво жити духом покаяння і хотів би відділитися від більшості, яка має духа світу, то вони його викинуть, очорнять, а він не має куди йти, тому що в рамках “святого послуху” не існує місце для Христа і наверненої людини в чині. Винятком є: може жити тут укрито, як партизан! Якщо б настала якась обнова чи реформа, то навернений християнин мусить втікати перед організацією Василіянського Чину, де сьогодні не дозволено наслідувати Христа. Він змушений іти до спільнот, де така можливість є.

В історії західної Церкви великі чини відкидали обнову, тому виникали нові і нові чини і згромадження. Так, наприклад, з життя св.Івана від Хреста, св.Терези, св.Альфонса і ін. бачимо, що відновити чин коли існує фарисейство є практично неможливим. Василіянський Чин в цей історичний час, коли на Україні дана на короткий час політична свобода, відкидає обнову! Прикладом є ліквідація місій в Підгорецькому монастирі. Останній раз чин був реформований в 1882-1904рр. Добромильською реформою, яку провели польські єзуїти! Св.Йосафат і В.Рутський заснували в 17.ст. новий чин, який мав таку ж харизму, як і єзуїти. Василіянський Чин мав би називатися Чин св.Йосафата і В.Рутського. В.Рутський був протестантом, який навернувся в Празі (Чехія). Харизма єзуїтів, однак, є іншою ніж харизма св.Василія, який наголошував на будуванні монашої спільноти - духовної родини (жити як перші християни) (Ді.2,42). На жаль, ця харизма монашества, яку дав Церкві св.Василій є для василіян чужою. Позитивним, однак, є те, що зберегли харизму св.Йосафата - єдність зі Святішим Отцем. Нажаль, вже не наслідують способу життя свого засновника. Тут потрібно робити покаяння і повернутися до джерела.

Для віднови монашого життя і повернення до першоджерел, в теперішньому часі є необхідна децентралізація Василіянського Чину папського права на окремі монастирі “sui iuris“ папського права. В малих спільнотах є легше прийняти духа покаяння і повернутися до харизми св.Василія. Якщо вже є хоча б один монастир для прикладу, то потім інші можуть добровільно прийняти духовну програму віднови монашого життя. Якщо якийсь монастир закриється перед духом покаяння, то монахи можуть перейти до монастиря, який відкритий на покаяння! Монаші спільноти в яких не будуть жити духом правдивості і покаяння накінець помалу зникнуть.

5.Послух.

Тому що неправильно розуміється і зловживається послух, то потрібно пояснити, що є два види послуху:

1. Послух духовного сина своєму духовному отцеві-старцю; такий послух є добровільний, проникає аж до сумління, його можна назвати також “сліпим”, тому, що духовний син довіряє своєму духовному отцеві в усьому, бо бачить святість його життя. Цей послух в теперішній час вже не практикується по причині, що нема святих монахів - старців.

2. Послух монаха настоятелеві в чині (монастирі). Чин (монастир) являє собою церковну інституцію, яка керується точно визначеними адміністративними правилами. Компетенція настоятеля, спосіб виконування його уряду, обов’язки і права підчиненого є визначені церковним правом (ККСЦ) і конституціями чину. Настоятель не може привласнювати собі право, що вибранням на уряд він вже є святіший, чеснотливіший і що знає Божу волю краще ніж будь-який інший член чину (монастиря).

Зловживання послуху сьогодні полягає в тому, що настоятель переступає свою компетенцію і вимагає не лише зовнішнього виконання наказу, але домагається, прийняття способу його мислення і духа, котрий часто є духом світу і противиться Духу Божому.

Приклад:

а) тоталітарні системи (комунізм, гуруїзм і інші -ізми) вимагають не лише тіло, але і душу! На це має право тільки Ісус! (Мк.8,35).

b)Настоятель в Чині змушує монахів жити ненаверненим, але світським стилем життя, котрий веде до втрати покликання і втрати характеру монаха.

Другий спосіб зловживання послуху настає тоді, коли настоятель не дотримує правові норми , котрі вказують на спосіб виконання його уряду(див. три канонічні попередження дані о.Протоархимандритом, а особливо декрети 108/04 і 109/04 ЧСВВ- під послухом наказ до гріху о. ThDr. Кирилу Шпіржіку,ЧСВВ).

Далі настоятель забороняє законом дану можливість відкликатися. Коли ми захищаємося згідно з ККСЦ, то Він це називає непослухом і приходить наступна кара. (див. Декрети о. Протоархимандрита - 2-е і 3-є канонічне попередження). Фактично непослушним є тут Генеральний настоятель ЧСВВ, який не слухає ні Бога, ні Церкви (ККСЦ кан.1486, 1487) і тим сам себе робить богом.

6.Патріарша комісія для монашества.

Попри всі шляхетні старання для пробудження монашества на Україні не поможе зовнішня організація і комісія котру створила і веде с.Дія Стасюк,ЧСВВ з США.

 Крім доброї волі є тут небезпека зовнішньої і внутрішньої централізації всіх монаших спільнот, а також втрата своєї первісної харизми, даної засновником.Централізація є часто латинізацією і є проти духа і традиції східного монашества! Якщо втратився дух покаяння і євангельського наслідування Христа, то структуру централізації буде зловживати дух New Age. Через малу правлячу групку, зловживаючи “святий послух” New Age буде контролювати і ліквідувати рештки правдивого монашого життя, як це вже є на Заході. Тому сьогодні необхідно обновити правдивого східного духа монашества. Профілактикою і обороною перед духом смерті, який сьогодні зловживає централізацію, крім духа щирого покаяння є також створення монастирів „sui iuris”, як це задумав св.Василій Великий. Ідеал монашества він бачив в спільнотах перших християн, котрі були одне серце і одна душа і мали все спільне (Ді.2,42). І власне цього повинні монахи навчати мирян власним прикладом і ділами. В цьому є їх головна пророцька харизма.

 

В теперішній час простір для віднови монашества в нашій Східній Церкві дає: дорога децентралізації і заснування монастирів „sui iuris“ (див. ККСЦ кан. 433 –503).

Але головним кроком до віднови є правдиве практикування Ісусової молитви, яка висловлює духа покаяння і особисте відношення до Христа. Покаяння не можливе, якщо монах не зірве з гріхами проти першої заповіді і з духом світу, а прийме Духа Христового. Якщо хтось є монахом- то вже своїм життям є пророком, але якщо втратив духа покаяння, то є фальшивим пророком! “Хто не має Духа Христового, той не є Його.” (Рм.8,9).

 

 

o. ThDr. Ілля Догнал ,ЧСВВ

o.ThLic Маркіян Гітюк,ЧСВВ

o. ThDr. Методій Шпіржік,ЧСВВ

14.1. 2005р.

На празник св. Василія Великого

 

Копії всім зацікавленим.


Приєднані файли
Конкретна провина Протоархимандрита (14.1.2005) Скачати Конкретна провина Протоархимандрита (14.1.2005) .DOC 75.0 kB