Вступ - візитація в Підгорецькому монастирі 17,22,23 вересня і 5,6 жовтня 2004р.

Дата публікації:   2004-10-14
Автор:  

 

17,22,23 вересня і 5,6 жовтня 2004р. Генеральним настоятелем ЧСВВ Василем Ковбичем була здійснена візитація в Підгорецькому монастирі. Ми сподівалися, що новий Генеральний настоятель буде неупереджений і заступиться за нас! Ми зовсім не сподівалися, що ця т.зв. візитація має стати лише маскою для наперед запланованої ліквідації! Генеральний настоятель затаїв від нас, що вже більше як місяць перед тим разом з кард.Л.Гузаром передав наші особисті дані (а також дані 19-ти інших членів колишньої делегатури в ЧР) органам державної влади України з клопотанням про депортацію або заборону в’їзду в Україну! При візитації В.Ковбич запитував нас переважно про цілком неосновні речі. Основних питань він зовсім не вирішував. Власне, вони були вже давно без нас вирішені. Єдине, що нас дуже дивувало, це була його непоміркована цікавість і питання щодо 6-ої заповіді! Сьогодні, коли ми більше довідались про життя В.Ковбича розуміємо, чому він питав про ці речі... Дякуємо Богові і за той досвід, який тепер маємо з т.зв. канонічними візитаціями. Церковна ієрархія часто використовує їх для того, щоб ліквідувати невигідних свідків. При цих т.зв. канонічних візитаціях взагалі не грає ролі, про що говориться і який буде результат. Основним є , що вдалося зробити візитацію. Потім церковний ієрарх напише т.зв. висновки З візитації. В них подасть усе, що тільки йому підійде для реалізації наперед запланованого ним задуму: брехню, напівправди, кривоприсяги і т.д. Підступність власне є в тому, що жодному католикові навіть на думку не спаде, щоб Генеральний настоятель чи єпископ і т.д. могли так вульгарно і жорстоко обманювати! В подальших роках нашої духовної боротьби ми часто були свідками подібних випадків.

Генеральний настоятель В.Ковбич на завершення візитації приніс нам т.зв. висновки і перше канонічне попередження за неіснуючі провини! Очевидно, уся практика церковної ієрархії з першим канонічним попередженням є також випробуваною на ліквідації Божих людей, зокрема в монастирях. Бідний монах має лише дві можливості: або прийняти несправедливе попередження, або домагатися його відкликання. Перший варіант має такий наслідок: монах de facto признає свою неіснуючу провину і в результаті буде ще строгіше за неї покараний, не виключаючи навіть виключення з монастиря. Другий варіант спричиняє ланцюг канонічних попереджень, що закінчується виключенням за т.зв. нерозкаяність і непослух! Ми ще не мали такого незвичайного досвіду, а тому зі щирістю і вірою в справедливість вибрали другий варіант. Ще мусимо додати, що ми не мали і досвіду з церковним судочинством, а тому, наш захист часто був оригінальним. Це в значній мірі спантеличило тих (Конгрегація Східних Церков, кард.Л.Гузар, Генеральний настоятель В.Ковбич), які хотіли нас ліквідувати, і ми практично лише чудом залишилися членами ЧСВВ. Цього вони не врахували...

Не менш лукавою і підступною річчю з боку Генерального настоятеля В.Ковбича був його декрет із наказом, щоб ми в ім’я святого послуху від’їхали до монастиря в Нітрі (Словаччина). Був встановлений точний термін спільного від’їзду – 9.10.2004р., а також замовлена машина з водієм! Підлість полягала у двох речах, яких ми тоді не знали. На кордоні ми мали отримати відмітку у паспорт про заборону в’їзду в Україну на три роки. Ця змова була домовлена з СБУ і прикордонною службою України неофіційно. Тому ми всі разом мали йти через конкретний кордонний перехід, щоби це часом не виявилось передчасно. Друга підлість полягає в тому, що Генеральний настоятель В.Ковбич вже домовився з єпископами Словаччини, щоб ані нас, ані наших братів студентів ніхто не прийняв у дієцезію. Одночасно був підготовлений лист Пряшівського єпископа до всіх вірних, що нас нібито вигнали з України за великі злочини і що ми є поза Церквою! Услід за тим було б виключення з ЧСВВ або „добровільне” прохання про вихід з монастиря.

Ми здогадувалися, що провід ЧСВВ не поводиться з нами чесно. Особливо нас це боліло з боку генерального консультора отця Порфирія Підручного, ЧСВВ, про якого ми думали, що є нашим другом. Тоді ми були готові до від’їзду, але день перед від’їздом ми дістали на молитві особливе світло: У декреті, в якому Генеральний настоятель В.Ковбич наказував нам від’їхати на Словаччину, була велика хиба! Призначене ним місце, куди ми мали від’їхати, не існувало!!! Монастир в Нітрі не існував із двох причин. Ліквідацією чеської Делегатури св.Прокопа були ліквідовані всі її доми, в тому числі й на Словаччині. Студійний дім на Словаччині, який, очевидно, мав на увазі Генеральний настоятель В.Ковбич, не був у Нітрі, але в ярку. В день запланованого від’їзду з України ми вранці разом служили Св. Літургію з участю багатьох вірних, які прийшли попрощатися з нами. Після Св. Літургії приїхав Генеральний настоятель В.Ковбич з водієм. Під час сніданку ми передали Генеральному настоятелеві В.Ковбичу письмову заяву з проханням про зміну його рішення або переопрацювання хибного, а також неправосильного декрету. Генеральний настоятель був настільки шокований непередбачуваним поворотом подій, що не міг навіть говорити. Він поспішав на Синод єпископів УГКЦ у Києві, який власне розпочався, і по ньому було видно, як радіє, що передасть в Києві всім єпископам позитивні новини. Йому самому вдалося покінчити з „ребелантами” і так вирішити дуже складну ситуацію в Церкві. Очевидно, що за це він очікував „підвищення”. Генеральний настоятель В.Ковбич був такий безрадний в цій ситуації, що схвильований сам виказав, що дав водієві, який нас мав вести, 100 доларів, і тепер вони пропали! Зрештою йому не вдалася ані провокація з очорненням о.Самуїла, ЧСВВ, а саме: один з отців василіян закричав перед людьми, що якраз був телефонний дзвінок і конкретна особа скаржилась на о.Самуїла та голосно сказав дуже поважне очорнення. Таким чином мав впасти бруд не лише на добре ім’я о.Самуїла, ЧСВВ, але й на цілу нашу духовну працю, яку ми виконали в Україні. Провід ЧСВВ, який вигадав це свинство, розраховував на те, що ми, з огляду на наш від’їзд, не матимемо можливості оборонятися і заперечити очорнення. І так воно назавжди залишиться в пам’яті людей. Однак, Бог заступився за нас і ми залишились в Україні аж до сьогодні! А бідний, заляканий і зманіпульований монах невдовзі під тягарем доказів і докорів сумління зізнався, що вигадав це все і що це йому наказали настоятелі! Запитуємо, скільки подібних злочинів на безборонних монахах допустилися настоятелі в ім’я т.зв. святого послуху?