Послух людям, замість Бога

Дата публікації:   2011-11-14
Автор:   ВВП

 

                                       Послух людям, замість Бога

 

 

1986 року Іван Павло ІІ організував першу синкретичну зустріч в Ассижі. Тоді, хоча це й не оприлюднювалося, багато духовенства ще було в опозиції, бо не були згідні з єретичним кроком папи. Ця акція навмисне подавалась громадськості як старання про мир і не можна було сказати, що насправді це є ліквідація католицької віри. В 1986 році настав пролом демонізму до Церкви і кожного наступного року процес зміни церковного мислення продовжувався організацією наступних синкретичних зустрічей. Одночасно на теологічній базі через історично-критичну теологію дійшло до деградації авторитету Святого Письма бо почали ставити під сумнів те, що воно натхнене Святим Духом. Разом з цим продовжували ставити під сумнів Христове Божество і всі основи правд віри.

 

 Другим масовим проломом в процесі апостазії Католицької Церкви була беатифікація Івана Павла ІІ, який започаткував цю блудну дорогу. Кроком злочинної беатифікації папа Бенедикт XVI перестав бути Главою Церкви і видимим представником Ісуса Христа на землі. Беатифікацією апостата він вивищив духа Ассижу – духа антихриста – на вівтар Церкви і  вніс прокляття на всіх, які творять з ним духовну єдність.

 

Третім кроком пролому, а власне кажучи канонізацією духа антихриста (духа Нью Ейдж) в Церкві була зустріч в Ассижі і Ватикані 26.-28.10.2011. Екс-папа творив єдність з представниками поганських релігій, які вшановують демонів.

 

До якої ситуації сьогодні поставлений простий католик? Папа зловжив свій найвищий авторитет до зради Христа і до офіційного (хоч і прихованого) впровадження в Церкву антихристівського духа і його системи. Тим самим перед Богом перестав бути папою, католиком, а навіть і християнином. Однак його навмисне тримають в уряді, щоб його зрада і нова апостатична дорога створювала враження церковного вчення і захищалася найвищим авторитетом. Також ціла католицька церковна ієрархія, яка 25 років формувалася новою логікою Ассижу і виховувалася історично-критичною теологією, масово зрадила Христа і  спасительну віру. Церковна ієрархічна структура таким чином стала монополією духа антихриста. Такою на сьогодні є реальність.

 

Тому в Церкві почали переслідувати  правовірність як небезпечний фундаменталізм, очорнювати як примітивний фанатизм, розкольництво, а навіть як напади на „Святішого Отця”.

 

Анна, Каяфа і весь синедріон виступали перед людьми як Божий авторитет, що має в руках Божі засоби до спасіння. Тому тримали люд в страху і в послусі. Виступити проти них означало виступити проти Бога. Така особа отримувала клеймо злочинця і пропащої людини. Цей зловжитий авторитет засудив і розіп’яв самого Божого Сина, нашого Господа Ісуса Христа.

 

Ті, які сьогодні виступають від імені Божого авторитету, хоча Бога зрадили, панують через уряд, так що віруючі, які мають віру, безпосередньо пов’язану з послухом авторитету, тим самим попадають під владу зрадників Христа і Його Євангелія. Доходить до невирішальної дилеми. Вірний хоче бути спасенний, тому тримається ієрархії. Однак ця ієрархія через свою зраду іде широкою дорогою до погибелі. Священики, які пройшли формацією історично-критичної теології і духа Ассижу, це офіційно схвалене відступництво через авторитет і послух  поступово впроваджують між простими  католиками. Клир не вів католиків до суті віри, якою є особисте навернення, практичне наслідування Христа і потреба свідчити про Нього світові. Більшість католиків не є наверненими, ані закоріненими в Христі, а  тому не розрізняють Духа Христа від духа антихриста. Ієрархія не зацікавлена в їхньому наверненні, бо тоді б вислизнули з їхньої єретичної надвлади. Для ненавернених католиків не є нормою ані Святе Письмо, ані апостольська і церковна Традиція. Їх нормою є якийсь флюїд церковного авторитету, який бояться порушити, бо мають запрограмовано, що це є найбільший гріх, за який будуть терпіти. Якщо б їм хтось вказав на духа Ассижу (духа антихриста) і злочин обох пап, його лицемірно висміють: „Чи ти мудріший, ніж Святіший Отець?” Якщо б католик дивувався новій тенденції в Церкві, що протирічить суті Св. Письма і Традиції, то все йому пояснять позитивно і закінчать переконливим гаслом: „Апостольський Престол не помиляється”.

 

 Як цих обманених католиків, яких апостатична церковна структура тримає у внутрішньому рабстві, повернути назад на дорогу спасіння? Це майже неможливо. Доходить до абсурду: зі страху, щоб не опинитись поза структурою Церкви, вони тримаються апостатичної ієрархії, яка все ж виключена з Церкви (Містичного Тіла Христового) і на ній є Божа анатема – прокляття (Гал.1,8-9). Однак цій реальності про їхнє виключення католики не вірять, бо особа в єпископських ризах є для них вірогіднішою, ніж правди католицької віри, яким ненавернений католик вірить і приймає їх лише академічно. Ненавернена людина не вірить безпосередньо Богу і Його слову, бо до того часу, доки знову не народиться, особисту віру їй заміняє віра в церковну структуру. Тому вона постійно перебуває у страсі, коли б мала через правовірність попасти у конфлікт з церковними апостатами, які сьогодні вже мають духа апостола Юди.

 

Коли Ісус оздоровив сліпонародженого, то зробив це в атмосфері, дуже подібній до сучасного стану в Церкві. Його батьки знали правду, що їхній син народився сліпим і що Ісус вчинив нечуване чудо – відкрив очі сліпонародженому. За нормальних обставин ця радісна подія наповнювала б їх прагненням поділитися зі всіма цим щастям. Але вони дуже добре відчували, що коли стануть на бік Ісуса, то церковницька система їх зліквідує, тому страх їх цілковито паралізував. Відбувається щось ненормальне – батьки радше б воліли, щоб їхній син не оздоровився, тільки щоб не мусити зазнавати ліквідаційного тиску з боку апостатичної ієрархії. Лише визнати правду означає бути переслідуваним і  ліквідованим цією системою.

 

Подібно є і сьогодні. Людина дуже добре усвідомлює, що якщо стане на захист Христа і суті віри, то мусить виступити проти всього, що їй з дитинства прищеплювалося як чеснота: респектування авторитету, послух, пошана до ієрархії, т.зв. вірність Церкві і Святому Престолу. Якщо така людина почне бачити взаємозв’язки, то зрозуміє, що коли прийме Христову правду, хоча б в одній речі, то цим стає в опозицію до цілого церковного апостатичного колосу. Але бачить, що на це не має сили. Тим більше, коли є не наверненою і не має живої біблійної і молитовної спільноти, то не має навіть можливості протистояти апостатичному церковному авторитету, який вже незаконно займає уряд. Внутрішнє роздвоєння тримає таку людину у фальшивій підпорядкованості єресі, бо в жодному випадку не сміє виступити проти церковного авторитету. Бачить, що потрапляє у безвихідну ситуацію: якщо прийме правду, то спосіб її церковного життя, від якого залежала її віра, руйнується, а цього нездатна прийняти. Тут відіграє роль і думка оточення. Не хоче перед людьми виступати як та, про яку всі думатимуть, що зрадила віру, якій все життя була вірною. Тим більше не здатна до чистої віри, бо в сучасності це означає заперечити цілу ієрархічну систему, включаючи двох пап-апостатів, а це звичайному католику виглядає невиносним. Він намагається переконати сам себе, що ті, які подають йому болючу правду, помиляються. Усвідомлює, що правда веде його до необхідної зміни, наче б мав втратити щось певне і  не знає що далі, тому боїться цієї зміни. Там, де вже є правовірна Церква, бачить, як її очорнюють і переслідують, і так само, як батьки сліпонародженого, не мають відваги приєднатися до живого Ісуса. Тому обирає другу можливість – закриває очі, вуха і серце від правди, втікає і не хоче її прийняти за жодну ціну. Йому є ясно: якщо признаю, що ця ієрархія прийняла ідолопоклонство в Ассижі  і прикривала такі великі злочини як педофілія, то мушу признати, що вона втратила Божого Духа. Гріх огидної нечистоти є плодом єресей і духа Ассижу – ідолопоклонства! Але коли прийму цю правду, то муситиму визнати і серйозний наслідок єресей, яким є анатема, проголошена Божим Словом. А коли цю правду прийму, мушу прийняти і те, що ця ієрархія є в апостазії і служить Літургії вже недійсно. Але це прийняти не хочу, бо мені більше підходить церковницький спосіб, в якому можу обманювати сам себе і жити своїм життям, ніж попасти у конфлікт і зазнати переслідування та погорджування заради живого Ісуса.

 

У фальшивому інстинкті самозбереження такий католик вже навіть хоче вірити брехні, що ті, які кажуть йому правду, не можуть мати рації, бо виступають проти більшості, яка має владу. Тоді почнуть приймати як факт „офіційні” висловлювання церковних апостатів, які систематично і немилосердно очорнюють правовірних як небезпечну секту. Коли з їх брехнями з’єднаються, то попадають на ту саму дорогу погибелі, якою йде ця зрадницька ієрархія.

 

Цей самий принцип зловживання авторитетом і урядом, який почав діяти з Церкви, тепер вже діє і у світі.  Державна влада, яка має захищати народ, приймає такі закони, що ведуть до самознищення народу. Лікарі, які мали б оберігати життя, стають убивцями, коли почнуть реалізовувати евтаназію, інфекційну вакцинацію та брати від дітей органи навіть за ціну їх каліцтва і смерті. В медицині цей процес настав з часу прийняття оманливої гомеопатії з окультним корінням, яка негативно діє на людську психіку і духа.

 

Сьогодні багато вчителів замість виховувати дітей зловживають своїм авторитетом для їх деморалізації прямо на уроках – сексуальне антивиховання, курси толерантності, гендер-шизофренія. Юристи, замість того, щоб впроваджувати право і справедливість, впроваджують антизакони і злочинність. Псевдокультура також є інструментом деморалізації та розкладу суспільства і не веде до його піднесення. Міжнародні організації, які раніше були гарантом міжнародної справедливості, людських прав і свобод та забезпечення національних цінностей, сьогодні сконцентрувалися на впровадження міжнародного злочину – т.зв. регуляції або геноциду людства. Рушієм зміни мислення було впровадження збоченого гомосексуалізму до всіх сфер суспільного життя. А це збочення у формі педофілії в рядах священства Церква не карала, а навпаки, прикривала (США, Ірландія, Австралія...).

 

 Синод Єпископів Католицької Церкви в Америці цього року пропихав зниження межі педофілії до 10 років. Жодні державні закони на світі ніколи не допустилися такої жорстокості щодо дітей.

 

 За ці злочини американського єпископату повністю відповідає провід Ватикану. Ця масова зрада Христа і Церкви є плодом єресей історично-критичної теології і духа Ассижу – духа антихриста. Якщо католик хоче бути спасенний, то мусить відділитися від духа апостазії, якого прийняла апостатична ієрархія з останніми двома папами. Ці два папи з духом Ассижу є проти  усіх пап і Христа!

 

Секретаріат Візантійського Католицького Патріархату

 

                                                     + Методій, ЧСВВр            + Тимотей, ЧСВВр

                                                                      єпископи-секретарі

 

                                                                                                                                           Львів, 9.11.2011


Приєднані файли
Послух людям, замість Бога (9.11.2011) Скачати Послух людям, замість Бога (9.11.2011) .DOC 52.5 kB