Заклик ієрархії УГКЦ

Дата публікації:   2013-01-31
Автор:   Синод УП ГКЦ

 

Заклик ієрархії УГКЦ

 

Шановні єпископи, священики і вірні УГКЦ!

2012 рік і теперішній 2013рік є надзвичайно важливими в історії  України і християнства на цій території. Ви маєте вплив на політичну атмосферу в Західній Україні. Треба зробити правдивий діагноз і відкрити очі на правду, щоб міг настати ефективний процес оздоровлення греко-католиків і християн в  Україні. 

 

Перша частина: діагностика  Церкви перед підпіллям і в підпіллі

Друга частина: перші роки після підпілля

Третя частина: Гузар вибудував ієрархічну структуру і вніс іншого духа

Четверта частина: створення Синоду правовірних єпископів і заснування УП ГКЦ (духовна боротьба)

П'ята частина: просовування гендеру і ювенальної юстиції та ставлення УГКЦ і УП ГКЦ до цієї проблеми (2011-2013 роки).

 

Перша частина: діагностика  Церкви перед підпіллям і в підпіллі

 

В минулому столітті постають три особистості – митрополит Андрей Шептицький, ЧСВВ (Львів), єпископ Григорій Хомишин (Івано-Франківськ) і єпископ Йосафат Коциловський, ЧСВВ (Перемишль). На рубежі 19-20 століття Чин ЧСВВ переживав велику кризу, а потім процес внутрішньої обнови, що тривав більше 20 років. З цієї обнови правдивої віри через покаяння  прийшло благословення і до місій в Бразилії, США, Канаді, а також в Україні. Духовний процес обнови був пов'язаний з великим опором тодішньої ієрархії і власних настоятелів в Чині. В цей процес навіть був змушений втрутитися сам цісар з Відня. Процес обнови продовжив Андрей Шептицький, єпископ-мученик Й. Коциловський і єпископ-мученик Г.Хомишин. Ключовим елементом обнови стало впровадження Перших П'ятниць і пошани до Пресвятого Ісусового Серця  та побожності Хресної дороги. Це були елементи суто Західної Церкви, але вони внесли обнову життя в Галичині. Світська влада констатувала, що в 20-х і 30-х роках минулого століття завдяки впливу місій, до яких тоді долучилися редемптористи з Чехії і Бельгії, рівень злочинності в Галичині знизився майже до мінімуму. У цей період пройшли дві Світові Війни, які завдали великих страждань. Сотні невідомих мучеників жертвували своїм життям за віру і за народ. Після закінчення війни приходить період комунізму на  Галичині, ліквідація Греко-Католицької Церкви, виселення багатьох людей на Сибір, в Казахстан, і новий період страждань – десятки невідомих героїв і мучеників, які закінчили в концтаборах на Сибірі.

 

Друга частина: перші роки після підпілля

 

З підпілля Греко-Католицька Церква виходить з великим моральним кредитом, який у перші роки свободи України через правдиву місію міг внести моральне оздоровлення цілої Західної України. На Східній Україні від голодомору  загинуло близько 10 млн. православних українців.  В період війни українці помирали на різних фронтах. Через 45 років після війни Україна стала незалежною державою.  Це був великий дар від Бога і великий шанс. Однак через кількох зрадників в Україну приходить тотальний моральний і духовний колапс, який несе з собою і колапс економічний та втрату незалежності. Йдеться про прийняття ідеології гендеру і ювенальної юстиції, яка готує автогеноцид народу. Греко-Католицьку Церкву, яка в 1990р. вийшла з підпілля, представляли кілька правовірних єпископів, що були визнані Ватиканом. Трагедія полягає в тому, що вже з самого початку було зловжито авторитетом Ватикану для процесу самознищення  Церкви, яка саме відроджувалася. Прикладом є Чин сестер Василіянок. З Риму приїхала Генеральна настоятелька ЧСВВ, громадянка США, разом зі своїми помічницями. Таємно і підступно вони почали вносити духовний рак лібералізму, який проникнув у Західну Католицьку Церкву. Сестра Дія ліквідує в монастирях почитання до Пресвятого  Серця Христового та інші побожності, з яких сестри в підпіллі духовно жили і черпали силу, щоб витривати у вірності Христу і Церкві. Такі дії аргументували східною духовністю і очищенням від т.зв. латинізації. Насправді це була всього лише маска, за якою приховувалась втрата власної ідентичності та створення духовного вакууму, який, як сьогодні вже бачимо, у всіх монастирях і семінаріях наповнили лібералізмом, практичним матеріалізмом і моральним упадком. Цьому процесу допоміг співпрацівник с.Дії  – священик І.Дацько. Він підготував грунт для узурпації влади Л.Гузаром. Процес прийняття західного лібералізму і морального розкладу завершився з приходом до абсолютної влади в УГКЦ послідовників Л.Гузара.  

 

Третя частина: Гузар вибудував ієрархічну структуру і вніс іншого духа

 

Л.Гузар, будучи священиком, без дозволу свого єпископа, залишив єпархію в Америці і прибув у Рим. Причиною втечі був моральний делікт. В Римі його незаконно висвятили на єпископа. За це на нього тоді лягла церковна кара екскомуніки. Коли Церква в Україні вийшла з підпілля,  сюди приїздить Л.Гузар.  У 1996 році насильно, незважаючи на протести трьох митрополитів, нунцій А. Франко просунув Л.Гузара на наступника хворого кардинала І.Любачівського. Протест трьох митрополитів все  ж був безрезультатним (див. Меморандум в книзі архиєпископа С.Сулика).

 

Л.Гузар поступово усунув правовірних єпископів, в 2007 р. останнього – єпископа І.Білика. На єпископські місця поставив людей, мислення яких відповідає його програмі. Одразу після приходу до влади  Л.Гузар наполягав, щоб католиків в Літургії називали православними. Також запроваджував те, щоб Св.Причастя приймали на стоячи і вимагав, щоб його називали патріархом, хоча він ніколи не був ним проголошений: ні Римом, ні єпископським Синодом.

 

У 2003 році в газеті «Високий Замок» на титульній сторінці вийшла стаття з фотографією Л.Гузара під назвою «Я не масон!». У 2009 році в газеті «Україна Козацька» подано кілька фотографій, де Л.Гузар бере участь в зустрічі масонського відгалуження – т.зв. Реєстрового козацтва. Гузар засновує т.зв. ініціативну групу «Першого грудня», членами якої є масони. Їх програма –  зміна правил гри в державі і антидекалог Конституції вільної людини. Тут йдеться про ідею масонів, а не про ідею Євангелія. Подібні ідеї є і в CD Гузара «Дорога до себе».

 

Четверта частина: створення Синоду правовірних єпископів і заснування УП ГКЦ (духовна боротьба)

 

У 2006-2007 роках виходить книга під назвою «Бесіди з блаженнішим Любомиром Гузаром: До постконфесійного християнства». Тут кардинал проповідує декілька єресей, які заперечують суть християнства.

1) ставить під сумнів Божество Ісуса Христа

2) ставить під сумнів Дівицтво Пресвятої Богородиці

3) ставить під сумнів вічність пекла

4) пропагує окультизм, віщує маятником

5) схвалює гомосексуалізм і моральний релятивізм віровчення

6) заперечує інституцію папства словами «Cum PetroTAK, sub Petro – НI»

 

3 березня 2008р. було оприлюднено, що четверо монахів з Чину св. Василія Великого прийняли  єпископські свячення в надзвичайних умовах. Про це було повідомлено до Ватикану і  майже всім єпископам Католицької Церкви. Кардинал Л.Гузар реагував на це т.зв. церковними покараннями, які в надзвичайних умовах були незаконними і нечинними. Незабаром після цього був створений Синод правовірних єпископів УГКЦ. У 2008 році Синод звернувся з закликом до єпископів УГКЦ відректися від єресей Гузара, бо якщо їх відкрито підтримують, навіть після перестороги, то самі на себе стягують Божу анатему згідно Гал. 1,8-9. Божа анатема має більшу вагу, ніж будь-які церковні покарання. На жаль, єпископи залишилися в єдності з єресями Гузара навіть після трьох закликів, і на них впала Божа анатема, яка до сьогодні на них тяжить, оскільки вони відкинули покаяння.

 

У 2009 році була заснована «Українська Правовірна Греко-Католицька Церква» (УП ГКЦ). Правовірний Синод єпископів відділився від апостатичного напрямку, щоб зберегти традицію мученицької Греко-Католицької Церкви, яку апостатична ієрархія відкинула.

 

Тоді Синод єпископів протягом цього і наступних років систематично закликав єпископів всієї Католицької Церкви відділитися від сучасних єресей, що пов'язані з історично-критичною теологією, яка заперечує божество Христа, Його історичне воскресіння, Його спасительну смерть на хресті і натхнення Богом Св.Письма. Синод також закликав єпископів відректися духа Асижу, який вносить синкретизм з поганством і заперечує, що спасіння є тільки у Христі. 1.05. 2011р. відбулась велика трагедія в Католицькій Церкві, коли Папа Бенедикт проголосив блаженним папу Івана Павла II. Він жестом в Асижі поставив на один рівень відкупительну жертву Христа на хресті і поганську пошану до демонів. Коли вже було вирішено, що беатифікація відбудеться, Синод з 7 єпископів 5.04.2011р. проголосив Візантійський Католицький Патріархат. Його першим Патріархом став владика Ілля.

 

П'ята частина: просування гендеру і ювенальної юстиції та ставлення УГКЦ і УП ГКЦ до цієї проблеми (2011-2013 роки).

 

Правовірні католики вже в березні 2010р. проводили маніфестації проти впровадження ідеології гомосексуалізму, а згодом також маніфестації проти запланованого введення ювенальних  механізмів до законів України. Цих маніфестацій відбулося багато в різних містах України.

 

Єпископи УП ГКЦ закликали єпископів УГКЦ, які затверділо залишалися в єресях, а тим самим під Божою анатемою, щоб вони хоча б одним пастирським листом перестерегли священників  і вірних та закликали їх захищати дітей  від морального розкладу, який протягом останніх років досяг кульмінації. Йшлося про впровадження до суспільного життя і в сферу освіти гендер-шизофренії, яка стверджує, що хлопчик не є хлопчиком, але може бути дівчинкою, якщо хоче. Йшлося про узаконення і просовування  механізмів для викрадання дітей з будь-якої сім'ї. На жаль, апостатична ієрархія замість того писала брехливі грубоочорнюючі листи проти правовірних,  і навіть зловживала державними органами, щоб вони перешкоджали нам відправляти Св. Літургії і проводили різні перевірки майна з метою ліквідації УП ГКЦ. Проти правовірних католиків були використані засоби і методи, які не мають нічого спільного з християнством, і за які посоромилася б і мафія. Тримісячна кампанія в «Експресі», де нас брехливо і злочинно очорнювали в ритуальних вбивствах, у викраданні дітей та інших  злочинах, була ініційована апостатичною ієрархією УГКЦ.  У 2010 році в м.Чорткові церковники фізично напали на сестер і їх поранили. Було вкрадено каплицю, яку правовірні самі збудували за власні кошти. У 2011 році відбувся напад на Патріарха Іллю і його незаконно подали в суд з метою депортації. У 2012 році був здійснений психологічний терор на директора Львівської галереї мистецтв пана Возницького, який внаслідок цього отримав інфаркт і потрапив в автоаварію. Він не підписав прохання церковників, щоб у храмі в Підгірцях правовірній громаді було заборонено відправляти Літургії. Однак після його смерті церковники цього добилися 7.12.2012р. Перед тим, 17.11.2012р. вчинили напад на сестер в с.Пробіжній і насильно, в масках, винесли їх з монастиря, який є їх приватною власністю. Церковники ще в 2011р. використали мера міста Львова, щоб той подав до суду вимогу про зниження стін нашої каплиці на 1 метр і зняття нового даху, щоб в каплиці по вул. Плуговій у Львові не можна було проводити Богослужіння. Тому вірні до сьогодні відправляють недільні Літургії під стінами храму єзуїтів, який місто подарувало архиєпископству УГКЦ. Почергове користування храмом мер нашим вірним не дозволив. Тут йдеться про грубу релігійну дискримінацію, тероризм, насильство, брутальні інтриги з метою ліквідації релігійної меншини правовірної УП ГКЦ. Наші вірні майже 3 роки щодня стоять з транспарантом перед спорудою ЛОДА і вимагають законної реєстрації, у якій їм без причини і проти законів України відмовляють. Для того, щоб маніпулювати людьми, архиєпископ І.Возьняк заснував  релігійну організацію ЯКІР, яка розпалює релігійну ненависть, маніпулює батьками наших сестер і провокує їх викрадати сестрам паспорти, а також брехливо очорнює сестер.

 

Апостатична ієрархія тримає в темряві і в пасивності вірних, які в цей історичний момент могли б врятувати себе  і весь народ від підготовлюваного автогеноциду.  Замість того, щоб написати хоча б один пастирський лист, в якому б пояснили їм суть проблеми, вона пише брехливі памфлети проти правовірних . Прикладом є останній памфлет на Різдво-2013 року, в якому посилається на злочинні очорнюючі статті в «Експрес» та своїм авторитетом схвалює цей карний злочин проти правовірних.

 

6-7.02.2013р. в Києві має відбутися саміт священнослужителів, який має на меті збудувати злочинну систему прийомних сімей. Прийомні сім’ї – це не усиновлення дітей, але базовий механізм, через який зможе роз’їхатися злочинне викрадання дітей з будь-якої сім'ї.  Прийомна сім'я прийме дітей лише на кілька місяців, а потім дітей продадуть на Захід педофілам, гомосексуалістам, психопатам, і навіть на органи. Йдеться про найстрашніші злочини. Нормальна людина не хоче вірити, що щось подібне могло б існувати. На жаль, в 2012 році для цього вже були змінені закони, і водночас будується система соціальних працівників, офіцерів пробації, які будуть відбирати дітей без реальної провини і віддавати їх в прийомні сім'ї, а потім дітей будуть продавати на Захід. В даний час вже до кожного села, яке має 1500 жителів, надсилається один працівник соціальних служб (СС), де є  2500 жителів – два, де понад 3000 – три. Ці працівники вже проводять контроль в сім'ях, здобувають інформацію про особисті дані і на цей рік мають підготовлено 33000 сімей, з яких будуть відібрані діти. Щороку в Україні заплановано забирати з сімей 30-50 000 дітей. Уповноважений у справах дітей Ю.Павленко повідомив,  що Захід цікавиться передусім дітьми-інвалідами, але промовчав, що ці діти підуть на органи. За серце платиться  160.000 $, за печінку – 60 000 $, за нирку – 10 000 $ і т.д. Провина за ці найбільші злочини лежить на ієрархії УГКЦ. Приклад: 18.01.2013р. один священик зі Львова зателефонував до сім'ї нашої знайомої: «Підготуйтесь прийняти двох сиріт на усиновлення. За це отримаєте велику фінансову підтримку, а головне – це вчинок християнського милосердя і любові.  Дотична з радістю прийняла цю пропозицію для заснування прийомної сім'ї.

 

Агітатори проекту Україна без сиріт повідомили, що без Церкви було б неможливо запустити цей механізм. А тепер ієрархія УГКЦ вже до саміту священнослужителів в Києві замість того, щоб перестерігати, тихо підтримує цей злочинний механізм для ліквідації невинних та беззахисних дітей і лицемірно називає це християнською  любов’ю і милосердям. Це до неба кричущі злочини, які мають коріння в єресях і в проклятті Божої анатеми.

 

Нехай же і цей алярмуючий лист спонукає ієрархію УГКЦ написати хоча б один пастирський лист, в якому перестерігала б священиків і вірних від створення т.зв. прийомних сімей. Це був би конкретний крок покаяння. На жаль, після багатьох алярмуючих листів і закликів можемо з болем констатувати, що ця ієрархія веде не тільки вірних УГКЦ широкою дорогою через єресі до вічної погибелі, але веде і народ до автогеноциду.

 

Цим також закликаємо вірних УГКЦ, щоб крім молитви, закликали священиків і єпископів захищати дітей від підступної системи ювенальної юстиції, якою є т.зв. прийомна сім’я.

 

 

 

+ Маркіян, ЧСВВр

 

Архиєпископ УП ГКЦ

 

Львів, 24.01.2013

 

Завантажити:Заклик ієрархії УГКЦ (24.01.2013)