Українська > Про церкву > Публікація

Колишні «підгорецькі отці»

Дата публікації:   2009-08-09
Автор:  

 

                                  Колишні «підгорецькі отці»

 

Від 2002 року о.Самуїл Обергаусер,ЧСВВ та о.Роман Шелепко,ЧСВВ успішно проводили реколекції широкому колу вірних у монастирі в Підгірцях. Після приїзду в Україну в половині 2003р. отці Маркіян, ЧСВВ і Методій, ЧСВВ, долучилися до їхньої місії з благословенням протоігумена о.Йосифа Будая, ЧСВВ. Пізніше до них приєднався о.Ілля Догнал, ЧСВВ, якого прислав сюди з Риму генеральний настоятель о.Діонісій Ляхович. Благословенна місія, яку підгорецькі отці проводили тривала до половини 2004 року. Однак, на початку 2004р., після вибору нового генерального настоятеля о.Василя Ковбича, ЧСВВ та нового протоігумена о.Григорія Гриньківа, ЧСВВ, почався процес скритої, а пізніше і відкритої брутальної ліквідації...

 

17,22,23 вересня і 5,6 жовтня 2004р. була здійснена візитація в Підгорецькому монастирі. Генеральний настоятель затаїв від нас, що вже більше як місяць перед тим разом з кард.Л.Гузаром передав наші особисті дані (а також дані 19-ти інших членів колишньої делегатури в ЧР) органам державної влади України з клопотанням про депортацію або заборону в’їзду в Україну!

 

Основних питань він зовсім не вирішував. Власне, вони були вже давно вирішені. Єдине, що нас дуже дивувало, це була його непоміркована цікавість і питання щодо 6-ої заповіді! Сьогодні, коли ми більше довідались про життя В.Ковбича розуміємо, чому він питав про ці речі...

 

Цими т.зв. канонічними візитаціями ми отримали корисний, хоча і болючий досвід. Церковна ієрархія часто використовує їх для того, щоб ліквідувати невигідних свідків. При цих т.зв. канонічних візитаціях взагалі не грає ролі, про що говориться і який буде результат. Основним є , що вдалося зробити візитацію. Потім церковний ієрарх напише т.зв. висновки З візитації. В них подасть усе, що тільки йому підійде для реалізації наперед запланованого ним задуму: брехню, напівправди, кривоприсяги і т.д. Жодному католикові навіть на думку не спаде, щоб Генеральний настоятель чи єпископ і т.д. могли так жорстоко обманювати! В подальших роках нашої духовної боротьби ми часто були свідками подібних випадків.

 

Генеральний настоятель В.Ковбич на завершення візитації приніс нам т.зв. висновки і перше канонічне попередження за неіснуючі провини! Ця практика з першим канонічним попередженням є випробувана церковною ієрархією при ліквідації тих, які вірні Христу, зокрема в монастирях. Бідний монах має лише дві можливості, але обидві закінчуються однаково: або прийняти несправедливе попередження, або домагатися його відкликання. Перший варіант має такий наслідок: монах мусить проти розуму прийняти  свою неіснуючу провину і в результаті буде за неї покараний, не виключаючи навіть видалення з монастиря. Другий варіант спричиняє ланцюг канонічних попереджень, що закінчується виключенням за т.зв. нерозкаяність і непослух! Ми ще не мали такого незвичайного досвіду, а тому зі щирістю і вірою в справедливість вибрали другий варіант. Ще мусимо додати, що ми не мали і досвіду з церковним судочинством, а тому, наш захист часто був оригінальним. Це в значній мірі спантеличило тих (Конгрегація Східних Церков, кард.Л.Гузар, Генеральний настоятель В.Ковбич), які хотіли нас ліквідувати, і ми практично лише чудом залишилися членами ЧСВВ. З цим вони не рахували...

 

Не менш лукавою і підступною річчю з боку Генерального настоятеля В.Ковбича був його декрет із наказом, щоб ми в ім’я святого послуху від’їхали до монастиря в Нітрі (Словаччина). Був встановлений точний термін спільного від’їзду – 9.10.2004р., а також замовлена машина з водієм! Підлість полягала у двох речах, яких ми тоді не знали. На кордоні ми мали отримати відмітку у паспорт про заборону в’їзду в Україну на три роки. Ця змова була домовлена з СБУ і прикордонною службою України неофіційно. Тому ми всі разом мали йти через конкретний кордонний перехід, щоби це часом не виявилось передчасно. Друга підлість полягає в тому, що Генеральний настоятель В.Ковбич вже домовився з єпископами Словаччини, щоб ані нас, ані наших братів студентів ніхто не прийняв у дієцезію. Одночасно був підготовлений лист Пряшівського єпископа до всіх вірних, що нас нібито вигнали з України за великі злочини і що ми є поза Церквою! Услід за тим було б виключення з ЧСВВ або „добровільне” прохання про вихід з монастиря.

 

Ми здогадувалися, що провід ЧСВВ не поводиться з нами чесно. Особливо нас це боліло з боку генерального консультора о.Порфирія Підручного, ЧСВВ, про якого ми думали, що він є справедливим. Тоді ми були готові до від’їзду, але день перед від’їздом ми дістали на молитві особливе світло: У декреті, в якому Генеральний настоятель В.Ковбич наказував нам від’їхати на Словаччину, була велика хиба! Призначене ним місце, куди ми мали від’їхати, не існувало!!! Монастир в Нітрі не існував із двох причин. Ліквідацією чеської Делегатури св.Прокопа були ліквідовані всі її доми, в тому числі й на Словаччині. Студійний дім на Словаччині, який, очевидно, мав на увазі Генеральний настоятель В.Ковбич, не був у Нітрі, але в ярку. В день запланованого від’їзду з України ми вранці разом служили Св. Літургію з участю багатьох вірних, які прийшли попрощатися з нами. Після Св. Літургії приїхав Генеральний настоятель В.Ковбич з водієм. Під час сніданку ми передали Генеральному настоятелеві В.Ковбичу письмову заяву з проханням про зміну його рішення або переопрацювання хибного, а також неправосильного декрету. Генеральний настоятель В.Ковбич був настільки шокований непередбачуваним поворотом подій, що не міг навіть говорити. Він поспішав на Синод єпископів УГКЦ у Києві, який власне розпочався, і думав, що вже передасть у Києві т.зв. позитивні справи про нашу депортацію. Очевидно, що за це він очікував „підвищення”. Генеральний настоятель В.Ковбич був такий безрадний в цій ситуації, що схвильований сам виказав, що дав водієві, який нас мав вести, 100 доларів, і тепер вони пропали! Зрештою йому не вдалася ані провокація з очорненням о.Самуїла, ЧСВВ, а саме: один з отців василіян закричав перед людьми, що якраз був телефонний дзвінок і конкретна особа скаржилась на о.Самуїла та голосно сказав дуже поважне очорнення. Таким чином мав впасти бруд не лише на добре ім’я о.Самуїла, ЧСВВ, але й на цілу нашу духовну працю, яку ми виконали в Україні. Провід ЧСВВ, який вигадав цю підлість, розраховував на те, що ми, з огляду на наш від’їзд, не матимемо можливості оборонятися і заперечити очорнення. І так воно назавжди залишиться в пам’яті людей. Однак, Бог заступився за нас і ми залишились в Україні аж до сьогодні! А бідний, заляканий і зманіпульований монах невдовзі під тягарем доказів і докорів сумління зізнався, що вигадав це все і що це йому наказали настоятелі! Запитуємо, скільки подібних злочинів на безборонних монахах допустилися настоятелі в ім’я т.зв. святого послуху

 

Це є лише короткий опис Хресної дороги, яку пройшли колишні «Підгорецькі отці», а нині законні єпископи Української Правовірної Греко-Католицької Церкви (УПГКЦ).

 


Приєднані файли
Колишні «підгорецькі отці» Скачати Колишні «підгорецькі отці» .DOC 43.5 kB